Людмила та Павло одружилися давно. У них була чудова сім’я з мами, тата та двох дочок. Довгий час вони займалися бізнесом, поки він не почав руйнуватися. Тоді Люда із Павлом вирішили поїхати закордон на заробітки. Дочок залишили у батьків. У Франції вони знайшли маленьку квартиру та почали жити там на знімній основі. Незабаром Павло знайшов роботу на будові. Через нових знайомих Павла знайшлася робота і для Люди. Вона мала доглядати за трьома дітьми: двома хлопчиками та дівчинкою.
До обов’язків також входило прибирання та готування. Мати дітей, Наталя, була прискіпливою жінкою. Діти теж були слухняними. З кожним місяцем на Людмилу випадало ще більше обов’язків. Але незабаром діти дуже полюбили свою няньку. Дівчата навіть часто просили Люду залишатися з ними проти ночі. Павло почав злитися на Люду: — Ти надто багато часу приділяєш чужим дітям. Свої в дома чекають! Повернувшись додому з відрядження, Наталя зауважила, наскільки її діти полюбили няньку. Вона покликала Люду до себе у кабінет. — Ви можете зайти до мене? — Запитала вона в коридорі. — Звичайно, — Люда розхвилювалася, і перебирала вже в голові всі варіанти, що в роботі могло бути не так.
Зайшовши до кабінету, Люда побачила, як Наталя сидить на дивані та переглядає альбом із дитячими фотографіями. — Ви знаєте, мої діти для мене всі, — почала вона. — За час моєї відсутності навіть за один місяць ви змогли стати для них гарною опорою. Власне, за це я й хотіла б вам подякувати… могли б ви розповісти мені, що саме призвело до приїзду сюди?! Людмила коротко переповіла те, що з ними трапилося вдома. — Я хочу вам віддячити, — вислухавши свою няню, заявила Наталя, — по-перше, я підніму зарплату. По-друге, знаючи, як ви скучили за своїми дітьми, можу допомогти вам організувати зустріч на новорічні свята. Ми маємо будиночок для гостей. На час їхнього візиту ви можете скористатися ним. Людмила світилася від щастя. Вона знала, що все було зроблено недаремно.
