Дід мого чоловіка свого часу був дуже успішним, столичним адвокатом. Коли ми з Русланом тільки одружилися, він запропонував нам одну зі своїх квартир, якщо ми підпишемо шлюбний договір. За договором все майно у разі роз лучення залишиться тому, хто першим вирішить піти із сім’ї чи змінить. Ми тоді були молоді та закохані, варто було нам побачити розкішну квартиру, як одразу підписали цей папірець, не замислюючись. Обидва вважали, що до роз лучення ніколи не дійде.
Вважаю, це був один із найкращих вчинків у моєму житті, хоч і робилося це несвідомо. Ми з чоловіком прожили разом двадцять три роки, виховали сина, який уже з’їхав. У нас, як і у більшості пар, які разом довго прожили, вже не спостерігається того фонтану почуттів, пристрасть давно згасла. Я це вважала цілком закономірним явищем. Мене влаштовував наш налагоджений побут. Однак на сорок п’ятому році життя моєму чоловікові захотілося собі на п’яту точку перемикань.
Вперше я дізналася про все від моєї подруги. Вона мені надіслала відео, де мій старий Дон Жуан сидить з довгоногою дамою років двадцяти п’яти в кафе і дуже недвозначно погладжує її коліна, мило посміхаючись. Далі – смішніше. Мій благовірний не хоче від квартири відмовлятися. Він не знає, що я все знаю. Влаштовує безглузді свар ки, мене підштовхуючи, щоб я сама виявила бажання з’їхати. Що ж, чекаю, коли цей фарс закінчиться, щоб подати на роз лучення і пред’явити суду докази його невірності.
