По Дорозі Побачив Самотню Жінку І Вирішив Підвести Її. Але Як Потім Виявилося, Це Була Незовсім Хороша Ідея

ПОЛИТИКА

— Люба, ти скоро закінчиш свої справи? — Через годину десь. — Мені заїхати по дорозі в супермаркет? — Так, вихідні скоро, зайди, щоб потім не виїжджати зайвий раз, дороrий. Мені часто доводилося самому робити покуnки. Живемо ми в передмісті, але вважаємо за краще закуповуватися у великому супермаркеті в місті. Там все свіже і різноманітне. Дружина займає високу посаду, їй часто ніколи. Ми з Веронікою в університеті познайомилися, вона дуже цілеспрямована людина. Вона виросла в неблагополучній сім’ї.

Її ростила мати одна, і у них часто не бувало грошей. З самого дитинства Віра привчена до праці. Її мама працювала, а Віра з десяти років вела господарство. Вона чудово готує. Але вона так само не забувала про саморозвиток, читала багато книг і працювала над собою. Саме це її прагнення витягнуло її на вершину кар’єрних сходів. Я своєю дружиною пишаюся. На жа ль, ще до нашого знайомства її мами не стало. Я заїхав в супермаркет, відкрив список, який написала мені дружина, зробив покупки, вийшов з магазину з двома важкими пакетами. Година майже минув, тому я завів машину і попрямував до офісу дружини. Їду я, з одного боку поле, а з іншого лісопосадка.

Дорога пустельна. Раптом на зупинці помітив жінку, яка стояла зовсім одна і куталася в куртку. Шкода мені її стало, вирішив взяти попутницю. Варто було мені зупинитися, як жінці сама відкрила двері заднього сидіння і забралася всередину. Я сторопів від такого самоуправства. — Мені в передмістя потрібно, — сказала жінка. Я кивнув. — Добре, але мені потрібно ще забрати дружину з роботи. Їдемо ми втрьох, вже під’їжджаю до передмістя, повертаюся, щоб запитати жінку, куди конкретно їй потрібно, а її немає на задньому сидінні. А дружина сидить бліда як крейда. — Не зрозумів. А куди поділася та дама? Дружина насилу вимовила слова: — Не знаю, але Саш, це була моя мама…