Антон відчинив двері і мало не втратив рівновагу. На порозі стояв його рідний син, якого він не бачив років з десяти. Він відразу обійняв його, не дочекавшись навіть вітання. Сльо зи струмком потекли по щоках. Колись п’ятнадцять років тому маленький Сашко сказав Антону: — Не приходь до мене більше. Ти мені ніхто! У мене є новий тато. Антон тоді дуже засмутився, але не став розповідати синові про те, що в розлученні не винен. Дружина йому просто зра дила, тому він і пішов.
Він лише відповів: — Добре, сину, як скажеш. Коли-небудь ти виростиш і зрозумієш все. Ти завжди можеш мене знайти, я тобі завжди буду радий. Минуло багато років. Після армії Саша закохався в Оксану. Вони одружилися з великої любові, жили в мирі та злагоді. Потім вона народила йому сина. Саша був у нестямі від радості. Він свого сина обожнював і носив на руках.
Він хотів забезпечити своєму хлопчикові краще майбутнє і розумів, що для цього потрібні гроші. Тому він і погодився поїхати на заробітки до столиці. Багато друзів натякали йому, що дружина йому зра джує. Але він не вірив, просив інших не втручатися в їх сім’ю. А потім сам застав дружину з kоханцем. Незабаром Оксана пішла до kоханця, а син залишився з ним. Антон сидів і су мно дивився на сина. Шкода, що їх долі так схожі.
