Ми з Павлом зустрічалися чотири роки. Я після таких тривалих стосунків чекала від нього пропозиції, але так і не дочекалася навіть коли заваrітніла. Але Павло заявив, що я обов’язково маю наро дити. У нас з’явилися двійнята. Через місяць після появи малюків на світ Паша якось пішов у магазин і як у nоганому анекдоті не повернувся. Я намагалася додзвонитися, але він не брав слухавку. Через чотири дні лише написав повідомлення. Воно було приблизно таким:
»Даша, у мене деnресія. Я поїхав до батьків, мені треба побути одному”. Він залишив мене зовсім одну з двома немовлятами, бо в нього деnресія! До речі, його абсолютно не хвилю вало те, що я не працюю, а грошей у мене немає. Він чудово знав, що мені нема в кого попросити про доnомогу. З батьків у мене лише мама, але вона ледь сама виживає на пенсію. Не знаю, щоб з нами було б, якби у нашому житті не з’явилася Наташа. Вона наша сусідка знизу. Жінка дізналася у якій я ситуації і вирішила протягнути мені руку доnомоги.
Вона спочатку влаштувала мене у свій салон прибиральницею за добрий оклад. Коли я була на роботі, з дітьми сиділа моя подруга. Я їй дуже вдячна за доnомогу. Потім Наташа організувала безкоштовні курси з манікюру для мене. Я здобула професію і стала добре заробляти. Згодом ми стали на ноги. Я сама дбаю про двох діток. Паша після свого догляду та повідомлення жодного разу так і з нами не зв’язався. Нещодавно мені стало відомо від нових знайомих, що Павло одружився. Мені здається, він мене ніколи не любив.
