Інна повернулася додому… Три роки тому вона вирушила до Іспанії, щоб заробити на лікування мами. За мамою погодилася доглянути сусідка Галина. — Мамо, у мене все чудово. Мені платять добрі гроші. Заробленого за рік нам з тобою має вистачити з лишком, — розповідала вона мамі скайпом. Але перша операція кардинально не покращила здоров’я матері. Знадобилося нове хірурrічне втручання. Але вже в іншій ліkарні. І знову Іспанія, і знову працювати нянею в багатій сім’ї. Ще два роки знадобилося на накопичення коштів на ліkування матері. Останні півроку Інна не могла нормально поспілкуватися з матір’ю. То у мами процедури, то зв’язок барахлить. Лише із сусідкою могла поспілкуватися. Та заспокоювала, мовляв, усе гаразд.
Інна повернулася під Новий рік. Не повідомляючи нікому. Хотіла зробити сюрприз мамі. – Вулиця Тараса Бульби п’ять. Приїхали, – повідомив водій. — Але ж це не моя вулиця! — вразилася Інна. Натомість приватного сектору на околиці міста вони приїхали до нового мікрорайону. З багатоповерховими будинками. — Вас, мабуть, давно вдома не було. Цей район почали розбудовувати півтора роки тому. Приватні будиночки знесли, тепер багатоповерхівки стоять. Інна спробувала додзвонитися до Галини, але безрезультатно . Було вже пізно і дівчина вирушила до готелю. Наступного дня знову повернулася на свою вулицю.
— Інно, доню, — гукнув її колишній сусід, дід Матвій, — пізно ж ти приїхала. — Що трапилося, діду Матвію, як мені знайти маму. — А ти нічого не знаєш? Немає твоєї мами, дитинко. Вже місяць як ні. А Галина свої справи через зятя-нотаріуса провернула, і твою квартиру заволоділа. Ходімо, доню, до мене, чаю поп’ємо… Інна вже нічого не слухала. Вона повільно брела вулицею, а в думках повторювалися два слова — мами немає. Дівчину не цікавили ні сусідка Галина, ні квартира, ні гроші. Вона повернулася до готелю і вже наступного дня стояла біля стійки реєстрації в аеропорту. Повертається до Іспанії. Без рідної людини ні хата не хата, ні батьківщина не батьківщина.
