Галина Володимирівна була дуже незадоволена вчинком сина. По-перше, він узяв за дружину Ганну. Міську. А Галина мріяла одружити сина з дочкою подруги Ольги Захарівни. По-друге, син поставив матір перед фактом — зареєстрував свій шлюб у місті, і привіз додому вже дружину. Не познайомив, ні благословення не попросив… — Бачила мою невістку? — Запитала вона у Ольги Захарівни. — Нормальна дівчина. Не чіпляйся, – відповіла та. — Не гідна вона мого сина! Розуму не прикладу, як їх розв ести! Що не скажу, ні слова поперек не скаже! — Молодець, дівчинка. А ти згадай себе. Як бігала до мене, nлакалася, що свекруха тебе дістає. Пошкодуй дівчисько!
– Ольга! Ти мені подруга чи моїй невістці?! — Тобі тобі. Тому й уберегти хочу від необдуманого кроку. З одного погляду видно, що твій Юрко дуже любить дружину. А ти можеш впевнено сказати, що коли ти його поставиш перед вибором, син вибере тебе, а не дружину? – Не знаю, – відповіла подруга. У принципі невістка їй самій припала до вподоби… Повернувшись із магазину, Галина Володимирівна побачила, що Ганна стоїть розгублена. — Ганно, що сталося? — У мене… Ось… — заридала невістка і простягла свекрусі тест на ваrітність із двома смужками.
— І чого ревеш? — Запитала Галина, обійнявши невістку. І додала, погладжуючи її по голові, — радіти треба, дурненька. — А якщо Юра розсердиться? — спитала Ганна, не перестаючи ре вти. — Хай тільки спробує! — запевнила свекруха. Галина Володимирівна була поруч із Ганною, коли та повідомила чоловіка про свою ваrітність. Юрко, на радощах, підняв дружину на руки, поцілував її і почав кружляти по кімнаті. А свекруха дивилася на них із щасливою усмішкою на обличчі. Вона вже подумки уявляла, як пектиме пиріжки для онука, і як малюк називатиме її бабусею…
