Аня лежала на ліжку, їй було так поrано, все тіло трясло. Чоловік сидів поруч, тримав дружину за руку, вони обоє чекали на прибуття швидкої допомоги. -Дорогий, я повинна тобі в чомусь зізнатися, — почала дружина. -Не зараз, зараз зовсім не той час. -Чому? Чому ти не хочеш мене слухати? -Тому що свої таємниці розповідають в останні хвилини життя, у нас з тобою не той випадок. Зараз приїде швидка і все буде гаразд. Трохи згодом дружина все ж таки продовжила, вона дивилася чоловікові в очі, наверталися сльо зи: -Я все ж таки скажу тобі цю таємницю, вона мене все життя му чила, я більше не можу.
Дружина розповіла чоловікові, що в ті часи, коли гроші різко знецінилися, вона мала велику суму грошей. На стільки велику, що вони могли б купити собі трикімнатну квартиру та жити спокійною. Але вона не сказала, і тепер вони мешкають у маленькому будинку. Якби дружина раніше ще до знецінення сказала чоловікові, то вони встигли б придбати собі гідне житло. -Ну і що тут такого, нічого нового я не дізнався, — спокійно відповів чоловік. -Як це? Тобто ти й так знав, що я мала гроші?
-Так. Якось прийшов з роботи раніше за потрібне, а там ти з мамою розмовляла. Ось і я почув. -Мені так соро мно, ти не уявляєш, я досі себе зви нувачую. -Дарма. Це не ти вин на, що не розповіла. Твоя мати тобі не дозволяла розповідати, тож звинувачуй її. А ти не винна, я тебе розумію. А зараз тобі треба вигадати нову таємницю, бо жінці без таємниці жити не можна. Ми з тобою разом придумаємо, тільки дотерпи до приїзду швидкої і все буде гаразд.
