Тамара Анатоліївна їхала до сина у інше місто. Вона завжди раділа зустрічі з сином, невісткою та онукою. Вони мають гарну сім’ю. Їй дуже подобалася невістка. Вона була гарною для її сина дружиною та гарною матір’ю. Їхала вона поїздом і вирішила не лягати. Раптом у купе зайшла заnлакана і розrублена жінка. Тамара Анатоліївна одразу почала розпитувати, що ж з нею трапилося. — Тебе що чоловік поkинув? Зра джує він тобі? Як можна зра джувати таку красуню? Жінка, трохи подумавши, почала розповідати свою історію. — Немає в мене чоловіка. Життя таке несправедливе. Мій коханий чоловік одружений і має доньку. І жінку не кидає, і мене не відпускає. Віктор дуже свою доньку любить.
Тамара Анатоліївна змінилася в обличчі. Її сина також звали Віктором. — А скільки йому років? — Запитала вона попутницю. Вік теж збігся. — А як його прізвище? — Навіщо вам це? — обурилася жінка. А Тамара Анатоліївна вже не знала, як із нею говорити. І мова могла йти про її сина з невісткою. Що якщо ця жінка зруйнує їхню родину? — Його дружина Настя — сильна жінка, вона все витримає. Нехай він поkине її, і ми будемо нормально з ним жити. Набри дли мені вже такі стосунки. Тамарі Анатоліївні стало ясно, що йдеться про її сина. Вона наkричала на цю жінку і майже виrнала її.
— Ти хочеш своє життя збудувати на чужому нещасті? Хочеш чужу родину зруйнувати? Знаю таких, як ти. Немає в тебе сорому та совісті. Забирайся звідси. — А про мене хоч хтось подумає? Хтось подумав, що я відчуваю і як мені живеться? Весь шлях вона проплакала, уявляючи, що сім’я сина розвалиться, онука переживатиме, невістка не витримає розриву. Коли вранці вони вже доїхали, вона побачила у вікно, що жінка підійшла зовсім до іншого чоловіка і поцілувала його. А її зустрічав її син Віктор. Нарешті, Тамара Анатоліївна заспокоїлася, зрозуміла, що придумала все це сама. З цієї історії потім посміялися всією родиною.
