Таня повернулася з роботи не з порожніми руками. Вона любила заходити в магазин і купувати на вечір невелику пляшечку, щоб випити на вечерю. Вдома вона побачила таку картину: її цивільний чоловік Вася збирав речі. — Вась, ти що, роботу знайшов? На зміну збираєшся? — Ні, я йду. — Куди ти йдеш? Час 10 вечора на дворі. — Ти rлуха? Я ж сказав, я йду, від тебе йду, дуринда. У Тані ослабли ноги, вона звалилася на стілець … Як-йдеш? Адже у них двоє маленьких дітей: — Вася, ти хво рий? Я тобі дітей наро дила. Я ж тебе, як бом жа, підібрала на автомийці. Помилася, погодувала, в людини перетворила. Ти ж весь час вдома сидів, поки я працювала і годувала всіх вас… і це твоя подяка? — Дітей не кину, а ось тебе — так. Мені набридло, що ти щовечора приходиш з пляшечкою, відмовляючись, що це «для апетиту». А ось Люба не така, від неї не перегаром пахне, а чимось солодким і приємним.
— Так ти до Любки? Ти взагалі знаєш, хто вона? Втекла з міста до нас, хто знає, що у неї в місті сталося. Ну ти і лопух, вплутаєшся ще з нею. Вася більше не слухав Таню, він штовхнув ногою двері і пішов. Це остаточно зломило Таню, вона стала більше nити. На роботу приходила з похмілля, вона була швачкою, і не могла довго приступити до шиття, пальці не слухалися. Так пройшли тижні. Таня пила щовечора, часом забувала щось приготувати з їжі для дітей, вона харчувалися тільки в дитячому садку. Будинок свій Таня закинула, все провоняло перегаром, в каструлях цвіль з’явилася, діти брудні бігають. Прийшла до Тані опіка і забрала дітей, їй сказали, що ще є шанс все повернути. Робота є, квартира теж, тільки варто себе в порядок привести. Таня взяла у начальника невелику відпустку. Пару днів лежала на ліжку, не могла з неї встати. Але вона трималася до останнього, щоб не потягнутися до чергової пляшки.
