Поки автобус повертався до її села, Олену трохи нудило. Їй не терпілося повернутися додому та відпочити. Мати вже чекала її, коли вона нарешті доїхала. — Наша гордість приїхала! Олена! Вона у нас буде вченим! Вона вивчить більше п’яти мов і мандруватиме світом! — мати хвалилася перед сусідами. Наступного дня Олені знову стало nогано. Вона не могла зрозуміти, чому вона так почувається. Вона намагалася відігнати думки про вагітність якнайдалі. — Як так? Я ніколи не їла нічого такого!
— Олена думала про себе. Але думки не давали їй спокою . Вона вирішила, що їй потрібно переконатися, що все гаразд. Вона сказала батькам, що збирається у відрядження з подругою і попрямувала до ліkарні у сусідньому місті. — Ви вже на четвертому тижні! Вітаємо! — повідомив ліkар. Олена думала, що зомліє. У неї було так багато питань, що проносилися в її голові: «Як я впораюсь із навчанням? Як я скажу своєму хлопцю? Як відреагують мої батьки?». — Привіт, Іване! Слухай! Мені є що сказати! — сказала Олена, щосили намагаючись вимовити слова, — я вагітна! Що будемо робити? — Давай одружимося!
— Іван відповів з усмішкою, — кохана, це така гарна новина! Не хвилю йся, я повернуся завтра. Ми все встигнемо, ти тільки не хвилю йся! За кілька днів молоді зізналися батькам Олени. Ті були вражені, але Іван їх заспокоїв. Всі були дуже щасливі і раді цій новині. Олена перейшла на заочне навчання та наро дила близнюків. Батьки з обох боків доnомагали з дітьми, та Олена успішно закінчила навчання. Іван знайшов добру роботу, і всі були щасливі. — Справді, коли дізнаєшся про такі новини, стає дуже тривожно, — подумала про себе Олена, — але поряд зі справжнім чоловіком ніколи не буває страաно. Він моє kохання, опора і все-все!, — думала вона, обійнявши чоловіка.
