Антон запропонував мені вийти за нього заміж одразу після отримання диплома. Він місцевий, я приїжджа. Пішли знайомитись із його мамою. Ольга Захарівна рано овдовіла і виховувала сина одна. Я так хвилювалася, що в мене все валилося з рук. Буквально. У мене впала вилка, я пролила каву… Коротше, я йшла в повній впевненості, що мамі Антона не сподобалася… Почалася підготовка до весілля. Серед інших клопотів, найважливішим для мене був вибір весільної сукні. Купувати пішла з найкращою подругою Галею. Я вибрала таку сукню, яка і мені подобалася, і була не дуже дорогою. Галя пішла пакувати покупку, а я пішла на касу, розрахуватися. Ми з Антоном уже мешкали разом. На орендованій квартирі. Оскільки за традицією наречений до весілля не повинен бачити сукні нареченої, я віднесла її до Ольги Захарівни. І ось день весілля.
Я прийшла до свекрухи, щоб переодягнутися. Розпаковую весільне вбрання, дивлюся, а він весь розірваний . Я одразу запідозрила у цьому Ольгу Захарівну. А ви б, на моєму місці, на кого б подумали? Ну не сподобалася невістка, так і скажи, сукню навіщо рвати? Вибігла із її квартири. Прибігла до парку. Сиджу – реву. Трохи заспокоївшись, зателефонувала Антону, і сказала, що весілля не буде. За десять хвилин Антон сидів поряд зі мною. — А я був певен, що мама рада за мене, — похмурнів наречений, коли я йому все розповіла. — У будь-якому випадку весілля ми скасовувати не будемо! Ось так я провела своє весілля в чому була: у джинсах, кросівках та кофтині. Після весілля ми продовжували жити на орендованій квартирі. Зі свекрухою я не спілкувалася. Чоловік її відвідував один.
За рік у нас народилася донька. Пологи були важкими, але дякувати Богу, все обійшлося. Вранці до мене прийшов Антон. — Ти знаєш, що мама сиділа всю ніч поряд з тобою і молилася за тебе та нашу дочку? А ще медсестри кажуть, що приходила якась дівчина, яка, стоячи під дверима твоєї палати, просила вибачення, то зіпсувала тобі свято. Я попросив їх описати її. То була Галя… Виходить, що моє вбрання нареченої порвала Галина, а я підозрювала в цьому свою свекруху?! Коли до мене прийшла Ольга Захарівна, я просила пробачення. Не витримала, розnлакалася. А вона гладила мене по голові і примовляла: — Нічого, доню, нічого. Все вже позаду… Після виписки Ольга Захарівна покликала нас жити до себе. — Нема чого моїм дітям чужими кутами блукати! – категоричним тоном заявила вона.
