Перша ваrітність у мене була дуже бажаною. Ніколи не забуду тих емоцій, коли лікар мені сказав, що в нас буде донька. Я буквально плакала від радості та хвилю вання. Чоловік теж роз чулився. Ще до народ ження малюка ми придбали все необхідне: одяг, пелюшки, іграшки, ліжечко, коляску. У мене був синдром гіпервідповідальної матусі. Ми хотіли, щоб у нашої принцеси все було найкраще і грошей на це не шkодували!
Пологи почалися вчасно, чоловік одразу викликав таксі і повіз мене до ліkарні. Я дуже переживала, бо не знала чого чекати. Чесно кажучи, процес був болючим і під кінець я вже погано розуміла, що відбувається довкола, тому коли все закінчилося, не одразу помітила розгубленість медичного персоналу. -Що сталося? Щось не так із моєю дівчинкою?
— Не на жарт переполошилася я. Старша акушерка відкашлялася і сказала: -Все в порядку, просто у вас дві дівчинки! -Як дві? -Ось так, близнюки. Емоції на цей момент були змішані. З одного боку, було полегшення, що з дітьми все добре, а з іншого — розгубленість. Як під час таких обстежень могли не помітити, що дітей двоє? Тим не менш, додому ми поверталися дуже щасливі.
