Вранці Віктор готувався до роботи. Він швидко завершив свої ранкові справи, після чого приєднався до дружини на кухні. Вона вже перестала готувати сніданок і подала йому тарілку з апетитними млинцями з варенням. – Ось, приємного апетиту! – Сказала з посмішкою вона. За сніданком розмова зайшла про те, як забрати сина, Миколу, з дитячого садка, бо дружина мала уроки водіння. Віктор охоче погодився. Увечері Віктор був вражений, побачивши виховательку сина. То була Марина, його колишня дівчина з університету, з якою він погано розлу чився.
Коли Віктор спробував непомітно вивести сина із класу, його присутність оголосив гучний крик сина. Від відчуття, що його впізнала Марина, у Віктора забурчало в животі . Віктор одягав Миколу, нервово розмірковуючи, чи Марина не виявляє свої старі мсти ві риси стосовно його сина. Незважаючи на його занепокоєння, Микола наполягав, що все гаразд. Полегшення Віктора було тимчасовим, коли він дізнався, що вихователька відмовилася дати Миколі почитати вірші на осінньому святі, що змусило його зіткнутися з Мариною в дитячому садку віч-на-віч.
Після цієї сутички Микола засмутився, а Вікторові стало соромно за свою поведінку, адже насправді ніхто нікого не обділяв, просто не всі ролі були ще розподілені. Через кілька днів Микола згадав, що Марина давала йому солодощі. Віктор інтерпретував ці події так: Марина все ще любить його та намагається привернути його увагу через сина. Згодом у Вікторі прокинулася жалість до Марини, і він вирішив не подавати виду і навіть подарував їй букет тюльпанів у Міжнародний жіночий день.
Коли наступного року його син перейшов до іншої групи, Віктор відчув полегшення. Марина теж відчула це: спілкування з Миколою давалося їй важко, а його батько, Віктор, лише посилював її ст рес своїми візитами. Все ж таки, Марина не могла не відчути безмірну подяку Віктору за його милий жест – жовті тюльпани. Незважаючи на його минулу поведінку, він спробував залишити хоч би після цього разу гарне враження про себе.
