Дітям все розповіла відразу за столом, тому що вони не могли дочекатися, щоб дізнатися, кому перейшла спадщина. Син з криком встав зі столу і сказав, що більше його ноги тут не буде. Дочка з чоловіком-жаднюгою навіть забрали телевізор, який їм колись подарували на весілля, але залишили в нашому домі, тому що в їх квартирі був більш свіжої моделі …
Я прожила багато років, маю двох дітей, але життя так склалася, що живу одна. Чоловік помер шість років тому, a діти живуть окремо. Я ніколи нічого не шкодувала для своїх дітей, у них завжди були нові іграшки, якісний одяг, багато різної смакоти, які в той час багато інших батьків не могли собі дозволити.Відпочинок на морі y нас був щороку — їздили в Одесу, кілька разів навіть були закордоном. Мій чоловік працював директором на одному з найбільших заводів в районі і y нас було небідне життя. Всім було комфортно так жити, але життя вносить свої корективи.Чоловік встиг забезпечити дітей житлом, зробив там хороші ремонти, меблі замовив з якісної деревини — нічого не шкодував.
Коли мій чоловік захворів, то спочатку ми не просили їх допомоги, тому що мали відкладені гроші, але стан його погіршувався, і грошей було необхідно ще більше, і коли ми звернулися до дітей за допомогою, то старший син дав нам потрібну суму на лікування, але відразу попередив, що більше y нього немає, щоб ми вже зверталися до дочки, a не до нього. Я йому подякувала і мовчки пішла додому. Важко було усвідомити, що діти, яким ти все життя давала краще — зараз не хочуть допомогти рідному батькові.У нашої сім’ї було багато друзів. Чоловік завжди всім допомагав, кому була потрібна допомога. Тому після розмови з сином я більше до нього не зверталася, a до дочки тим більше не звернуся, бо y неї скупий чоловік, який дітям шкодує купити смакоту, тому що рахує кожну копійку. Нам спочатку допомогли його підлеглі, які щомісяця передавали мені гроші.
За це я їм дуже вдячна. Чоловік пішов на поправку, але через два місяці у нього стався інфаркт. Все майно він переписав на мене. Сказав: «Дітям я залишив досить, a все інше — тобі»Син з дочкою навіть трохи були злі, що батько їм нічого не залишив, але чого вони очікували? Поки він хворів, вони тільки двічі були в лікарні, a коли одужав та був удома, то навіть не знайшли вільної годинки, щоб провідати батька і матір!Спочатку було важко усвідомити те, що тепер я одна, але з часом я змирилася. Діти приїжджали дуже рідко, томуонуків я також не бачила. Кілька разів я їздила до дочки, a потім до сина, але було видно, що моя присутність не радує їх, тому більше як на один день я до них не навідуюся.
Мені завжди допомагала моя сусідка. Вона була з багатодітної сім’ї, але завжди знаходила час, щоб відвідати мене, a коли я хворіла, то доглядала за мною, купувала ліки, бувало таке, що навіть жила деякий час зі мною. Після затяжної хвороби, про яку рідні діти навіть не знали, я вирішила скласти заповіт. Нашу з чоловіком квартиру, машину і невелику дачу я переписала на сусідку Анну. Цій дитині я була дуже вдячна за турботу, тому зовсім не шкодувала про свій вчинок.
На мій день народження подзвонили мої діти. Я їх подякувала за привітання і сказала, що склала заповіт. Як тільки вони дізналися про це, то відразу сказали, що приїдуть, щоб все узгодити, тому що це не телефонна розмова. Я була не проти їм все розповісти віч-на-віч. Хоч так вони проявили ініціативу, щоб приїхати до мене.
Через вихідні приїхав старший син, a пізніше дочка з чоловіком. Анна мені допомогла приготувати обід і накрити стіл, і пішла додому — вона ще тоді не знала про моє рішення. Дітям все розповіла відразу за столом, тому що вони не могли чекати.Яка злість була в їхніх очах. Син з криком встав зі столу і сказав, що більше його ноги тут не буде, a дочка з чоловіком-жаднюгою навіть забрали телевізор, який їм колись подарували на весілля.
Ось так я залишилася одна, маючи двох дітей, яких хвилював лише спадок, a не рідна мати. Мені було шкода, що мої діти стали такими, але для них все вимірюється в грошах, a мама для них ніхто.
