Весілля ми зіграли за власний кошт моїх батьків. Після весілля ми всі оселилися у двоповерховому котеджі, який купив тато. Своїх грошей із чоловіком у нас не було, тому доводилося жити за рахунок моїх предків. Вони мене любили і ні в чому не відмовляли. Хоча якось батько у мене запитав: — Ми вас довго годуватимемо? Добре тебе, але оплачувати життя твоєму чоловікові справжній перебір. Він не думає влаштуватися на роботу? Чи все життя плануєте на нашій шиї сидіти? З татом я була згодна, але що мені було робити. Андрію ніде працювати не хотілося. Він вважав, що робота, яку йому пропонують для нього принизлива. — Я зять багатого бізнесмена, не добряче мені звичайним менеджером працювати.
Ось робота адміністратора чи директора – чогось там якраз. – казав він. Але з його освітою його могли взяти лише вантажником. Він навіть дев’ять класів не закінчив. Я якось попросила тата, щоб він узяв Андрія на роботу. Та батько відмовив мені. — Єдине, що я можу йому запропонувати, то це робота кур’єром. Він навіть з маленьким відділом упоратися не зможе, та й довіри у мене до нього немає. – пояснював свою відмову тато. Проблеми виникли і зі свекрухою. Вона побачила, що син живе не бідно. Тому вирішила, що раз у цьому будинку живе син, то вона також може. Часті ночівлі та приїзди свекрухи нікому не подобалися, особливо моєму батькові. — Кать, це скільки триватиме?
Забезпечувати твого чоловіка до моїх планів не входило, тепер ще й твоя свекруха до нас приїжджати збирається. Так не підуть справи. Вчора вона заявила твоїй матері, що коли з’являться онуки, вона переїде до нас назавжди. А знаєш навіщо? Щоб доглядати за онуками, а то нам вона не довіряє. Скажу тобі так, якщо завтра вона з нашого дому не поїде, то я її вижену разом із твоїм чоловіком. Я тата зрозуміла. Та й мені це не подобалося. Чоловік як маленька дитина хотів багато чого, а сам нічого заради цього не робив. Та й мати в нього така. Коли сказала Андрію, щодо того, що тато проти переїзду його матері, він образився. А я зрозуміла, що жити з ним не можна. Він справжній альфонс. Тепер перебуваю у щасливому розлученні. Жалкую тільки про втрачений час поруч із ним.
