Бачила в магазині свою стару знайому, рідко з нею розмовляємо, але тут видалася вільна хвилина. Вона постійно чимось зайнята, десь бігає, у суєті. -Зінко, не видно тебе останнім часом, де пропадаєш? -Ой я для чоловіка потрібні продукти купувала, захотів свій улюблений салат — цезар, а вдома курки немає. -Ну й що, могла завтра вранці в магазин сходити. -Ні, якщо мій чоловік щось хоче, то це має виконуватися в ту саму хвилину. -Так час-то пізній, вже небезпечно вулицями в таку темряву ходити. -Ну А що ти пропонуєш, чоловіка голодним залишити? -Ні, міг би з тобою в магазин спуститися.
Мій, наприклад, зараз машиною під’їде. Час у нас зараз небезпечний, хоч що на вулиці може статися. Давай ми тебе до під’їзду довеземо. -Добре спасибі. Але просити мого чоловіка разом спуститися в магазин — марно. -Чому? Він тобі по дому не допомагає? -Розсмішила ти мене … ні, звичайно. Він, як голова сім’ї, нічого вдома не робить. Вже в машині мені Зіна розповіла, що чоловік у неї як король. Просто приходить з роботи, сідає на диван, вмикає свій телевізор і нескінченно дивиться його. Ніколи він по дому Зіні не допомагав, навіть коли діти були маленькі.
Вона відразу після пологів звалила він весь тягар відповідальності по дому. Чоловік звик до цього і тепер ставиться до неї як до служниці. -Йому навіть чашку з водою важко принести з кухні, мені доводиться бігати. -А ти візьми та відмов. Нехай сам хоч щось у хаті зробить, – порадила я. -Ні, Ти що. Він же у сім’ї у мене головний. -З чого раптом? Ви ж обоє працюєте, ти від нього не залежить фінансово. -Але він заробляє більше. -А Ти щось від цих грошей отримуєш? -Ні, у нас сімейний бюджет. -Отже, ти для нього просто безкоштовна прислуга.
