У нас з чоловіком троє дітей. Хоча ми вже на пенсії, але чоловік працює. Він не може сидіти вдома. Наші діти вже дорослі, у всіх свої сім’ї. Старший син з сім’єю живе в столиці. У нього дві прекрасні дочки, вони красуні. Молодший син живе в нашому місті, але в окремій квартирі: у нього син, і вони чекають другого. Наша дочка вийшла заміж і живе за кордоном. У неї двоє дітей. У нас трикімнатна квартира. Мої невістки чудові, добрі, і господарські, словом, моїм синам пощастило. У молодшого сина однокімнатна квартира. Цю квартиру ми подарували йому на весілля.
Тоді ми їм пропонували деякий час пожити у нас, але вони відмовилися, і ми їм подарували однушку. Ми з чоловіком жили спокійно, в своїй квартирі. Іноді діти приїжджали, весело проводили час. Ми з чоловіком вирішили: коли нас не стане, вони продадуть нашу квартиру і кожен візьме свою частку. Але останнім часом молодший син став натякати, що їм затісно в однушці. Він безпосередньо не говорив, не просив, але натякав, що ми можемо переїхати в їх квартиру, а вони – в нашу. Скоро нарօдиться друга дитина, їм потрібна простора квартира. Ось з цього моменту все і почалося. Я не дурна. Я все зрозуміла. Але ми з чоловіком подумали, що це буде несправедливо по відношенню старшого сина і дочки.
Було очевидно, що це ідея невістки. Ми відмовили. Син попросив подумати… Перед відходом обійняв нас, і ми вирішили, що він не образився. Але ми помилялися. Син не відповідав на дзвінки, сам перестав дзвонити, більше не приходив. Навіть після нapօдження онука не подзвонив, просто відправив смс-ку. Ми зраділи і прийшли в день виписки. Але нас не чекали. Син мовчки кивнув головою, а невістка запитала-навіщо прийшли. Відмовилася прийняти подарунки. Ми так і не побачили нօвօнарօдженого онука. Тепер вони не хочуть з нами спілкуватися. Виявляється, їм потрібна була наша квартира, а ми їм були не потрібні. Дуже ոрикрօ…
