Я тоді погодилася працювати замість свого колеги. Його обов’язки всі перейшли мені, крім моєї основної роботи. Про підвищення у зарnлаті я давно мріяла, бос сказав, що все буде. То був новий начальник, він ще нікого не знав із нашого колективу. Вибрали мене, бо робота вимагала спеціалізованого працівника, ніхто, крім мене, не зміг би працювати. Я пропрацювала три місяці, про зарnлатню не питала, начальник мовчав. Я не витримала і спитала. -Поки що немає можливості тобі дати зарnлату. -Відповів мені бос. -А коли буде? — Коли будуть rроші.
І тут мій терпець увірвався, я теж була не в настрої, як і мій начальник, але минуло три місяці, це не норма залишати працівника без зарnлати на такий великий термін. -Ну Тоді і звіту не буде. Поки не дасте мені зарnлати, звіт не побачите. -Де я зараз візьму вам rроші? Ви з глузду з’їхали? – відповів мені тоді начальник. До речі, через те, що на початку я не поцікавилася про розмір заробітної плати за нові мої обов’язки, я не знала, скільки я отримаю через три місяці. -Скільки ви мені дасте? -Знайшла час питати, я тільки вийшов від Андрія Івановича. Мені зараз не до цього. У мене зараз проблеми. Я дістала вихідники документів, з чим я працювала, і вивалила їх усі на робочий стіл начальника.
-Проблеми у вас почнуться, якщо я звільнюся з цієї роботи. І вам доведеться самим із цим працювати. Тут, крім мене, ніхто не впорається. Я зачинила двері в кабінеті, завжди мріяла так зробити. Було, звісно, страաно, ніхто ще так із ним не розмовляв. Співробітника він уже знайшов наступного дня, це була моя подруга та колега за сумісництвом. За доnомогою до мене, на наказ шефа, вона звертатися не могла. А ось мої обов’язки стали перевірятися відразу ж, причіпка за причіпкою. Я не витримала і написала заяву про звільнення. До того ж я мала дві пропозиції з інших місць. Я могла спокійно піти, що я, в принципі, і зробила. Через три дні начальник дзвонив мені і пропонував немислиму зарnлату, щоб я повернулася. Але принцип є принципом. Потрібно спочатку нормально ставитися до моєї праці.
