Мати Олександра пила дуже багато. Вона нещодавно повернулася до матері до села. Кля лася, божі лася, що кинула пити. Навіть хрестилася та регулярно відвідувала церкву. Трималася два місяці. Але, спробувавши одного разу пива, пішла у запій. І під ранок її не ста ло. Завмер зла… Якось, весняним вечором Ганна сказала чоловікові: — Сашо, необхідно вмовити бабусю переїхати жити до нас. Якщо чинитиме опір, відмовлятиметься, то нехай поки що там поживе. Але лише до осені. А там до нас. Помістимося: вони з донькою спатимуть в одній кімнаті, ми з тобою в іншій… — Анют, ти ж знаєш, мені вона вже кілька разів відмовляла.
Спробуй ти. Можливо, у тебе краще вийде. На їхній взаємний подив, бабуся легко погодилася. — Шкода, Сашенько, твою маму, хоч і не рідна моя kров… — сказала ввечері бабуся, коли вони пили чай. Олександр та Ганна були вражені такою новиною. — Їй виповнилося 14, коли ми з її татом одружилися. Ні вчитися, ні працювати вона не хотіла. А він не міг її приструнити. Потім зникла невідомо куди, а тут і мій чоловік по мер. Повернулася додому, коли тобі, Сашенько, півтора роки було, позбавила тобі в мене і знову пропала. І знову з’явилася через двадцять чотири роки. Безпутна і бідолашна вона… Бабуся nлакала, а потім оголосила: — Якщо вже берете мене до себе жити, то хочу я вам бути корисною.
— Ба, ну що ти таке кажеш? — заперечив Олександр. — Не заперечуйте, послухайте мене. Будинок цей пропоную продати. Є на нього у мене бажаючий. Гроші непогані дає. А в мене ще й на рахунку гроші накопичилися. Для вас збирала. Купимо квартиру більше, щоб не тіснитися. — Ну тоді, може, купимо будинок впритул до міста? Великий. З водою та каналізацією, — натхненно висловила свою ідею Ганна. — Там можна і живність завести. Курочок, ваших любих, наприклад… — Ганнусю, ти наче думки мої прочитала. Це ж так здорово… — Бабусю, — Сашко поклав голову на коліна бабусі і заплющив очі… Так, як він любив робити в дитинстві…
