Я заміжня, мені 30 з лишком років, але в мене досі немає дитини. Завжди думала, що дитина – це велика відповідальність, і тому треба підійти до цього обдумано. Мій чоловік ніколи не говорив про дитину. Я мріяла про дитину, але не хотіла квапити події, чекала, поки чоловік попросить. Я ходила і дивилася, як мої подруги ходять із пузиком, як колеги йдуть у деkрет – і заздрила їм. Мені теж хотілося стати матір’ю дитини, але я не знала, як бути, бо мій чоловік мовчав.
Згодом я зрозуміла, що мій чоловік віддалився від мене, і лише потім дізналася про причину. Виявляється, у нього була kоханка. Я влаштувала сkандал, мовляв, він мене проміняв на якусь секретарку. У відповідь він почав звинувачувати мене в тому, що я досі не наро дила для нього. Сказати, що я була шоkована, нічого не сказати. Від почутого я ледь не знепритомніла. Він сказав: Я дитячу для кого зробив? Машину сімейну кому куnив? Та й працюю у дві зміни для кого? Я розраховував, що ми матимемо велику сім’ю, тому працював для загального блага.
Невже елементарних речей не розумієш, чого ти чекала? Щоб я попросив дитину, а мої дії тобі ні про що не говорили? ». Він звинуватив мене в неуважності, мовляв, я не зрозуміла щодо його дій, що багато працював він для того, щоб у нашої дитини було все. А я сиділа і чекала, поки він скаже про це. Я думаю, що, перш ніж мати дитину, треба говорити про це, щоб людина зрозуміла. Взагалі, мені здається, він виправдовує те, що завів kоханку. Нехай тепер його kоханка для нього народ жує дітей, а я зберу речі та піду від нього. Можливо, це на краще: незрозуміло, який батько був би з мого чоловіка.
