— Привіт, діду! — Здорово, онуче! А ти чого один приїхав? Де Машка, твоя наречена? — Посва рилися ми з нею. Ну що з дівчатами не так, діду? Одна реготуха, сміється над всім підряд. Інша заучка. Пожартував, а вона у відповідь: «не говори дурниці». Не зрозумієш, з чим до них підходити. Ось і приїхав до тебе. Нерви відновлювати… — Дід Петю, ти вдома? — почувся голос з вулиці. — Заходь, — крикнув у відповідь їй дід, — це Анька, внучка сусідки. Зараз познайомлю. — Не треба, я краще в іншій кімнаті посиджу…
— Ось. Бабуся Вам молока прислала, — сказала дівчина увійшовши в кімнату. — Спасибі. Присядь, Анька, у мене до тебе розмова є. — Тобі нинішні молоді люди подобаються? — запитав він, коли дівчина сіла до столу. — Не-а, — захихотіла Ганна. — Чого це? — Та якісь легковажні, чи що. Тільки і вміють, що гоготати над всім підряд. — Що? Всі такі? — Ні, звичайно, не всі. Тільки ті хто не легковажні, ті заучки якісь. У самих з гумором неважливо, а від нас вимагають. Їм треба, щоб ми і на розумні теми могли говорити, і співали частівки. — Невже.
— Ну, це я так узагальнюю. Тобто вони вимагають від нас різнобічності, а у самих односторонній розвиток. — А про онука мого, що скажеш? Він з яких? — А Ви не обра зитеся? — Ні. Обіцяю. — Заучка він у Вас, дід Петь… — Чув? Як тобі погляд з іншого боку? — запитав дід онука, коли дівчина пішла. — Чув. Неприємний, — зітхнув онук. — Не переживай. Все налагодиться. Ти старайся з дівчатами не мудрувати, а на життя дивитися з гумором… На наступний день онук повернувся в місто. Миритися зі своєю дівчиною.
