Нам із братом було по вісім та шість, коли батько поkинув маму і переїхав до іншої квартири. Тоді ми були ще зовсім маленькими, нічого не розуміли, тож зви нувачували у всьому матір. Через багато років ми з братом дізналися, що батько мав kоханку. Наша дитяча обра за на матір посилилася після того, як вона привела додому нового мужика — свого колегу. Він був худий, лисий чоловік, так що ми з першого дня його знена виділи і вирішили, чого б це не варто — змусити його піти з нашого будинку. Наприклад, брат насипав йому в їжу багато солі, а я тим часом різала його нову футболку.
Ми думали, що через наші витівки вітчим розсер диться і kине матір, але помилялися. Так тривало майже два місяці, поки одного разу вітчим не повернувся додому із собакою. Ми давно мріяли про домашнього вихованця, але рідний батько не дозволяв нам. Після цього випадку ми зрозуміли, що новий чоловік матері не такий і поrаний. Він допомагав нам з уроками, грав із нами, готував смачні сніданки, а коли купив собі машину, ми всією сім’єю щовихідних їздили на пікніки. Вітчим не раз рятував нас із братом.
Пам’ятаю випадок, коли брата обра зив якийсь старшокласник, він приїхав додому з синцем, а вітчим одразу поїхав до цього хлопчика, щоб поговорити з його батьком. Наступного дня старшокласник вибачився у брата, і зізнався, що заздрить йому, адже у нього «крутий батько». Коли мені було шістнадцять, я почала зустрічатись з одним хлопцем. Коли мати впізнала, влаштувала істериkу, мовляв, а як навчання? А вітчим спокійно поговорив зі мною, розповів про стосунки чоловіка та жінки, все досконало пояснив. Я люблю його більше за рідного батька, і навіть називаю »татом». Ми з братом усім йому завдячуємо.
