Ми з чоловіком вирішили купити невелику дачну ділянку, а потім поступово збудувати там маленьку дачу. Але ось свекруха дивується, навіщо дарма витрачати гроші. -У нас же стоїть дача, тільки стара вона, вже кілька років ми туди не їздили. Так ви в ній дах полагодите, поки дощі не почалися. Потім і на території забратися треба, ось вам буде своє житло. -Мамо, все одно дача оформлена на вас з батьком, навіщо це нам? -Ну яка різниця на кого вона оформлена, жити в ній будете ви з дружиною. -А ти що перепишеш її на нас? -Та навіщо з цими папірцями дарма возитися, тільки час гаяти. -Тоді ми і не збираємося нічого там робити,
тому що дача все одно ваша з батьком. -Ну ось дожили, рідної матері без папірців уже не вірить. І так, ми з чоловіком більше не віримо свекрусі. Бо якось ми вже потрапляли у такі мережі. Два роки тому свекр потрапив у невелику аварію, зламав ногу, та й машину трохи пом’яв. Поки він лежав із гіпсом, свекруха запропонувала нам цікаву ідею: -Машина дарма стільки місяців стоятиме в гаражі без діла. Давайте ви її полагодите, а потім собі забирайте. Батько і так своє вже від’їздив, а вам у сім’ї точно знадобиться автомобіль. Ми з чоловіком вирішили, що батькова стара машина – це добрий початок.
Ми її відремонтували, почали користуватися. Свікор через 4 місяці вже прийшов у норму і дзвонить чоловікові: -Синку, ти вже наїздився, а повертати машину мені плануєш? -Як повертати? У нас же вмовляння було: ми її полагодили, тепер вона наша. -З чого вона ваша, якщо машина нам мене оформлена, мені тепер на роботу на ній треба їздити. А що там мати тобі наобіцяла – це вже не мої справи. Після цього ми обоє були сильно розчаровані у свекрусі. Вона від усього відмовляється, каже, що це ми її не так зрозуміли. Але ми засвоїли собі урок — на слово свекрухи не вірити. Тепер те саме відбувається з дачею, і без документів ми до неї не торкнемося.
