Кирило, Ганна та Галина росли по сусідству у селі. Кирило зі шкільної лави любив Галину, вона вітала його. Після школи всі втрьох вирушили вчитися до міста. Дівчата в медучилищі, а хлопець вступив до ПТУ на навчання на механіка. Галина закохалася у викладача, «зале тіла» та вийшла заміж за нього. Вони з чоловіком повернулися жити до рідного села дружини. Туди повернулися Кирило з Ганною. Вже одружені. Десять років Кирило та Ганна не могли за чати дитину. Потім взяти опіку над дітбу динківцями. Першою взяли Тоню, через рік Мишу, ще через рік Ніну, та й останнім взяли Петра. Так і жили дружно та весело.
Разом працювали на городі, разом забиралися вдома, хлопчики допомагали Кирилу утримувати будинок та двір у зразковому порядку. Подружжя уважно стежило, щоб діти добре навчалися у школі. Заохочували їх захоплення: малюванням, роботу з лобзиком, гру на гітарі… Коротше діти росли у коханні та турботі. Коли пішов із жит тя чоловік Галини, залишивши її одну із сином-підлітком, Галина вирішила повернути собі Кирила. Для цього треба було зруй нувати їх сім’ю. Галина вирішила написати kляузу до орrанів опіки. А тих хлібом не годуй, дай розкрити «ли ходія». Справа дійшла до су ду. На слуханні орrани опіки доводили, що дітей експлуатують (діти працюють на городі та по дому), що діти доношують одяг один за одним, а гроші, які держава виділяє на дітей, витрачаються на господарські потреби.
— Ви розумієте, що хочете довести? «Діти доношують одяг старших», покажіть мені хоч одну багатодітну сім’ю, де не так. «Діти працюють на городі», покажіть мені сільську родину, де діти не допомагають батькам у полі. Ваші докази виїденого яйця не стоять. Запитаємо краще дітей. Запитали. — Ми хочемо до мами та тата, — одноголосно відповіли діти. Орrанам опіки довелося втертись і відступити. Коли вся родина повернулася додому, Ганна сказала чоловікові: — Це Галка написала в опіку. Сама мені про це сказала. Хотіла тебе повернути. Якщо ти теж хочеш до неї, я не противитимуся. — Я тебе люблю! — відповів чоловік і поцілував дружину.
