Вже з моменту весілля мого сина ми з чоловіком не могли дочекатися, коли ми станемо бабусею і дідусем, адже це для нас було, як друге становлення батьками — невимовне словами щастя, які ми дуже хотіли скоріше випробувати. На зло нам, наші молодята сказали, що перші пару років шлюбного життя дітей вони не заведуть, мовляв, хочуть прожити незалежними, через пару років і про це подумають. З моменту їхнього весілля минуло 6 років, дітей все немає, і нашого терпіння майже теж.
Ми з чоловіком уже на колінах благали сина з невісткою, щоб вони подарували нам онуків, ми хотіли стати бабусею та дідусем, але він усе говорив, мовляв, потім, та потім, але коли вже цей «потім» настане — ми не знали . І ось, у найнесподіваніший момент у житті нам наш син сказав телефоном, що запрошує нас на хрещення наших онуків. Спочатку, я подумала, що він жартує, причому дуже кумедно, але виявилося, ні, наших онуків реально хрестили, і ми мали там бути присутніми.
Виявилося, ще рік тому у нашого сина народилися дві дівчинки, ось тільки одна з дівчаток була смуглянкою, а обидва батьки були білі як сніг, ось ті і боя лися показати дітей, мовляв, зайвого подумаємо. Все ж хоч і дівчинка наро дилася з чорним волоссям і смаглявою шкірою, носик у неї був зовсім як у нашого сина, і навіть родимка на шиї теж, як у нашого сина, так що ми обох прийняли з шаленою любов’ю. Я взагалі досі натішитися не можу!
