Ми з чоловіком живемо у столиці, але обидва родом із обласних, невеликих міст. Ми обид ва приїхали знайти роботу, а познайомилися через спільних приятелів. Взагалі ми з Семеном відразу порозумілися, у від носинах у нас панувала повна гармонія і любов. Після року стосунkів ми вирішили розписатися, одразу після цього взяли квартиру в іпотеку, жили мирно та щасливо. В нас син з’явився. Наше щастя порушив приїзд свекрухи. Ірина Миколаївна приїхала до столиці, щоби підлікуватися, їй призначили ана лізи, вона попросилася до нас жити.
Зрозуміло, ми не були nроти того, щоб вона у нас жила, не чужа ж людина. Я її до цього бачила лише раз у житті – під час нашого весілля. Хіба я могла знати, що її цей приїзд може наш шлюб практично зруйнувати? Спершу все нормально було, а потім вона почала активно свої порядки встановлювати. Найгіршим було те, що Ілля її підтримував.
-Моя мама тебе вдвічі старша, якщо вона каже, що борщ треба так варити, отже, вона щось знає. Слухай її! Мені двадцять п’ять років, я доросла людина, нікого не маю наміру слухати. На цьому ґрунті у нас часто почали виникати kонфлікти. Свекруха мала приїхати лише на місяць, але за фактом затрималася на півроку. Ми на межі роз лучення. Мені не хочеться розривати шлюб через дитину. Мені здається, якби Ірина Миколаївна від нас поїхала, все знову було б чудово. Але їхати вона не збирається, а вигнати її я не можу.
