Дзвінок телефону розбудив мене о четвертій годині ранку. — Алло, — kрізь сон пробурмотів я. — Здрастуйте, мені потрібний Михайло, — промовили в трубці жіночим голосом. — Він не може підійти, — відповів я. — Чому? — Здивувалася трубка. — Спить без задніх ніг. Я живу один. Серед моїх знайомих Михайла нема. Більше заснути мені не вдалося. Помучившись сам і неабияк помучивши ліжко встав о шостій ранку, спокійно привів себе в порядок і поїхав на роботу.
Звечора поставив будильник на чотири години ранку. Прокинувся вчасно. Набрав на номер вчорашньої «ранньої пташки» (K/KQ) . Нарахував близько семи гудків, коли нарешті на дзвінок зволили відповісти. Та сама жінка. Дізнався по голосу. — Так. Я слухаю вас, — сказала вона. — Доброго дня, мені потрібен Михайло, — весело сказав я. — Який ще Михайло? Ви на годинник дивилися? — розгнівалася вона. — Звичайно! Я ж спеціально будильник налаштував, щоби не пропустити час! — Ви божевільний?! — Помилуйте. Адже ви самі подзвонили мені о четвертій ранку. Що? Я вас збудив? Так наступного разу треба дивитися на годинник, перш ніж дзвонити!
Минуло близько тижня. Знову ранній дзвінок. І знову від цієї дурепи. Але цього разу о сьомій годині ранку. — Здрастуйте, а можна почути Михайла? – почув я її голос. — Не можна! — відповів, ледве стримуючи лють. — Від чого ж? Мені потрібно з ним поспілкуватися! — Наполягала вона. — Нічим доnомогти не можу. Жодного Михайла тут немає і не було. Я вам передзвонив, щоб показати, що о четвертій ранку не можна дзвонити! — Спробував пояснити я. — А де він може бути? — Так, з першого разу до неї не дійшло. — Та звідки я знаю, де може бути ваш Михайло? Не дзвоніть мені більше, і я вам не дзвонитиму! — загарчав я і вимкнув телефон. Потім подумав і вніс її номер у «чорний список». На випадок, як і з другого разу не дійшло.
