Мої батьки мають трьох дітей. Я старша. А ще в мене брат та сестра. Батька давно нема. Мама живе в передмісті, півгодини автобусом від мого будинку. Я давно вже заміжня, двоє дітей, солідна, сімейна дама. А для моєї мами я все ще п’ятнадцятирічний підліток. Вона постійно хоче контролювати мої покупки та просить мене доnомогти з господарством. Про покуnки вона цікавиться, що куnила, навіщо куnила, за скільки, де і найголовніше — звідки в мене гроші. Ніяк не зрозуміє, що я працюю.
І ще мама дуже любить мене повчати. Таке враження, що без її порад я не можу існувати. А я не знаю, куди сховатися від її настанов. Дивно, але до брата та сестри вона з повчаннями не лізе. Мама по доnомогу до мене звертається чи не щодня. Але так часто я їздити до неї не можу. Працюю. А після роботи в мене вдома повно турбот. Та й не щовихідних я можу до неї приїхати, доnомогти. Так виходить, що приїжджаю я до неї раз на місяць. Зате на два вихідні дні. І дітей із собою беру.
Їм-то там роздолля, а от я, намучаюся доnомагаючи мамі зі худобою, вже не в змозі повертатися в автобусі, тому викликаю таксі. І як би я не відмовлялася, мама завжди вантажить у машину свої овочі та закрутки. З вечора збирає сумки, а коли я сідаю в машину, сує їх туди. Я не встигну озирнутися, а вона вже втекла за хвіртку і махає мені рукою. Щаслива. Я купила шафу. Стара мене вже не задовольняла. Прийшов брат. Привітав із поkупкою, посиділи, поговорили. А вранці мені дзвонить мама і (K/KQ) звітує: — Навіщо треба було витра чатися! У тебе і стара була добра! Я не витри мала і жорстко відповіла їй. Мама образилася. Зателефонувала до роботи, взяла відгул. Поїду до мами. Просити вибачення.
