Марина Петрівна чекала онука. За ним поїхав дід. Їхній син, Андрій, хоч і знав буркотливий характер своєї матері, але сподівався, що все обійдеться. Тож відпустив сина з дідом у село. Скарги та бурчання бабусі розпочалися першого ж дня. Причина? Онукові, Сергію, не сподобалося куховарство бабусі. — У мене ти їстимеш те, що тобі дають! — сердилась бабуся. — Він маленький, заспокойся, — став на захист онука дід. — Значить, виховуватимемо! – Цим нехай батьки займаються. А ми з тобою маємо йому тільки радість доставляти. — Ось ось!
Так само ти і сина розпестив! Приїде зі столиці, і води навіть не принесе… На другий день Сергій виnадково перевернув тазик з випраним одягом. На покарання бабуся змусила онука прополювати грядки. Увечері дід спитав, як день пройшов. — Це не дитина, а якийсь ж ах. Через нього довелося одяг перепрати. Завтра подзвоню його батькові, нажалюся. Дід зрозумів, чи доведеться йому брати онука на себе. «Аж баба! Спершу нудила — привези, та привези онука. Тепер сkаржиться!». Дід із онуком пограли у шашки, потім дід уклав дитину спати. Починаючи з наступного дня, дід усюди брав онука із собою. Вони й у ліс ходили, гриби та ягоди збирати, і на рибалку.
Так і минуло два тижні. За цей час бабуся разів чотири ставила онука в куток, а потім дзвонила, сkаржилася синові на онука. Зрештою, у невістки не витримали нерви, і вона сама приїхала за сином. Хоча попередня угода була такою, що дід сам відвезе Сергія до батьків. Сергій був із дідом на рибалці, коли мама приїхала за ним. — Втомлюєтеся ви з онуком. Такого більше не повториться, — сказала вона свекрусі. — Перебільшуєш. Сkандалилм ми з ним, це так. Але ж це дитина, — сказала свекруха. — А навіщо ж тоді, чи не щодня сkаржитесь синові на нього? — Ну рощсерджуся, ну подзвоню, виллю злість на сина, заспокоюся. Ну, не на онуку ж зриватися? — Тому я його зараз же відвезу. Щоб ви не злилися… Того ж дня невістка відвезла сина до столиці.
