Вийшла заміж 5 років тому, чоловік одружений до мене не був, я все думала і гадала, як такий красивий чоловік і досидів до 32 років холостим. До шлюбу я жила у великому місті і мала невелике ательє. А чоловік з селища, робітник із заводу.Все було прекрасно, тільки ось переїжджати в місто чоловік ніяк не хотів, придумував всякі відмовки. Довелося мені туди-сюди їздити і так організувати роботу, щоб половину тижня бути в області з чоловіком, а решту часу в мегаполісі.Я не могла зрозуміти дивну прихильність чоловіка до селянського побуту. Через рік я дізналася, що при надії, і чоловік почав наполягати, щоб ми «заради блага дитини» до 3-4 років малюка пожили в селищі. Ось тут і почалося! Одного разу, вже на 6 місяці я сказала свекрусі, що коли хлопчик з’явиться на світ ніяких гостей до 1 місяця не буде, досить мами, тата, дідуся і бабусі. Свекруха промовчала, але вже на наступний день Сергій влаштував мені розбір польотів. Виявляється, мама перекрутила все мої слова, так як їй більше подобалося, і подала в своїй інтерпретації.За словами свекрухи я забороняю бачитися з майбутньою дитиною близьким родичам чоловіка — його матері і батьку. Буквально її слова звучали приблизно так, мовляв, «ось ще одна не буде давати нам онука».
До слова, в цій сім’ї є ще один син, дружина якого дійсно заборонила чоловікові залишати свою дитину у моєї свекрухи. Це непорозуміння було першим, але не останнім. Далі свекруха стала натякати чоловікові, що дитина не його, я її нагуляла. Верхівкою айсберга була заява, що їхня сім’я не вірить результатам обстеження, і повинна з’явитися дівчинка. Так вже хотілося внучку бабусі Олені. Народився все ж хлопчик, як ніби на зло свекрусі, як дві краплі схожий на чоловіка, навіть з характерними ямочками на щоках. Коли Данилу виповнилося 3 місяці, я знову почала їздити в місто, щоб заробляти гроші. Чоловік прогодувати сім’ю був не в змозі.Я працювала, ганяла між містом і селом, а дорога матуся продовжувала підбурювати проти мене Сергія. Тепер, на її думку, я завела іншого в місті. Загалом, мама Олена свого домоглася, і чоловік подав на розлучення. Пояснювати він нічого не став. Влаштував удома розбирання, після чого я з сином на руках пішла жити до подруги. У місті місця в садку не було, ательє з-за постійних суперечок і нездужань дитини я не змогла утримати на плаву, закрила. Пішла від чоловіка без гривні в кишені, без роботи і з дворічним малюком на руках.
Було дуже складно, але я знайшла хорошу роботу в районному центрі, купила невеликий будиночок. Ну а колишній чоловік всі 2 роки займався гулянками, грав в танки на комп’ютері. Рік тому осяяла його любу матусю ідея відібрати у мене дитину, і пішов колишній наш татко в опіку з кляузами. Приїхала перевірка, сусіди дивувалися, мовляв, якщо до таких мам з перевіркою їздити, то у всіх в Україні дітей потрібно забрати. Опіка чоловікові і свекрухи не допомогла, вони попрямували далі. Написав позов, що хоче бачити дитину 2 рази в місяць. Тут я перейшла в наступ із зустрічною пропозицією зобов’язати його спілкуватися з дитиною не менше 20 годин на тиждень або 2 цілих дня. Суддя ледве стримала сміх. Зараз начебто пристрасті вляглися, чоловік почав допомагати по господарству і ходити до нас. У якийсь момент хотіла пробачити і зійтися. Два місяці придивлялася і ось що вона побачила в будинку за два роки у нього нічого ні нового, ні хорошого. Що від нас з Данилом залишилося, тим і користується, решта старий батьківський мотлох. Мужику майже 40 років, а він ходить до мами їсти, а тато за нього комунальні послуги оплачує. Всі його гроші йдуть на себе коханого. Ось і вирішила, Бог знає, що робить. За що його мама боролася, на те і напоролася. Нам з сином зайвий тягар не потрібна. Нехай його тепер до самої пенсії матуся годує.
