Так як я одна ростила сина, то робила все можливе, щоб він не потребував нічого. Але я не усвідомила, як сильно розпестила його

ПОЛИТИКА

Я пішла із сином від чоловіка, коли Артуру було три роки. Зляkалася, що той зі своєю буйною вдачею одного разу покалічить нас. На аліменти не подавала. Орала на двох роботах, щоб син ні чого не потребував. За кілька років зустріла чоловіка. Той покликав мене заміж, казав, що допоможе мені виховати сина. Пожили ми разом рік, а тут він запропонував відправити Артура до суворовського училища. Але я сказала, що не йому вирішувати такі питання. Це призвело до того, що ми розлу чилися. Потім був інший з іншої країни. Але в цього було своїх двох синів.

Тому я відмовилася виходити за нього заміж. Щоб мій син не став ізrоєм у своїй сім’ї. Коли я з сином приходила в гості, і син тікав надвір грати, я уважно стежила за ним, щоб ніхто не обра зив. Якщо хтось до нього чіплявся, я шулікою налітала на кривдника. Те саме в школі — бігла на допомогу, якщо мого хлопчика намагалися обра зити. Я для нього була і матір’ю, і батьком. Я присвятила Артуру всю себе, і непомітно для себе так високо підняла його зарозумілість, що він почав іrнорувати мене. Підвищував на мене голос, навіть відштовхував рукою.

Потім замикався у своїй кімнаті, і не хотів зі мною спілкуватися. Якось у гостях він узяв свій ноутбук і усамітнився в іншій кімнаті. Я прийшла покликати його назад, сказала, що непристойно так поводитися. Син мене стусанами виrнав звідти. Нині він навчається в університеті. Місяцями пропускає уроки. Якось я зробила йому зауваження, сказала, що необхідно відвідувати заняття, щоб не вилетіти з ВНЗ. Так він забрав свої речі та переїхав жити до товариша. Зі мною не спілкується. Я йому не потрібна. Отак, у свої сорок два роки я залишилася сама. Можливо, колись він до мене й повернеться.