Баба Катя прибиралася вдома, коли до неї в очі потрапила старовинна ікона. Поглянула і застигла – адже там була та сама безіменна сусідка

ПОЛИТИКА

Баба Катя прибиралася вдома, коли до неї в очі потрапила старовинна ікона. Поглянула і застигла – адже там була та сама безіменна сусідка Як переїхала до їхнього будинку нова сусідка, ніхто із сусідів її не бачив. Жінка не молода, але й не стара; одягнена не багато, але й не в обноски; скромна, добра, привітна з’явилася не зрозуміло звідки. Але з її появою життя у сусідів змінилося. Артур із Ніною, із п’ятнадцятої квартири, передумали розлу чатися… Ромочці, з двадцять третьої, батьки дозволили завести собаку… Рита повернулася із заробітків до дочки, і обіцяла дівчинці, що більше ніколи не покине її. Баба Катя не хотіла більше жити. Овдовіла, діти давно роз’їхалися різними містами, не відвідують стару матір. Ось і лежала вона і не хотіла нічого робити. Нема для кого.

— Вставай, бабусю, — смикає її нова сусідка. — Ти хто? Що тобі треба? – байдуже запитала баба Катя. — Тобі треба поїсти, квіти, он, полити, порядок у квартирі навести… — Навіщо? Кому я потрібна? — Внучці своїй, Оленці. Вона по молодості зачала дитину, а хлопець втік. Внучку твою батьки з дому женуть. Потрібна ти дівчинці, рано тобі ще йти. Артем із сестричкою, дванадцятирічної Ніною, залишилися самі. Батьків не ста ло. А тут ще й Жанна, дівчина Артема, пішла до іншого. Він, чи бачите, замість того, щоб робити їй подарунки, дбає про сестру. От і не витримав хлопець, почав шукати втіху в чарці. Того дня він добряче перебрав, сів на лавці, та й не помітив, як заснув. — Вставай! Замерзнеш! — смикала її нова сусідка.

— Тобі треба дійти додому! — Не можу. Сил немає. – пробурмотів Артем. — Можеш! Заради сестрички можеш. Доплівся хлопець до хати. Наступного дня, згадуючи, як nлакала сестричка, Артем вирішив – більше ні краплі. Минуло три місяці. Оленка живе з бабусею, готується стати матір’ю. Артем зустрів і покохав дівчину, збираються одружитися. Ось і сьогодні вони пішли прогулятися. Молодій мамі потрібне свіже повітря. А до баби Каті зайшла сусідка. — Баба Катя, я зайшла попрощатися. Мені тут робити нічого. — Їдеш. Дай Боже тобі здоров’я. Як тебе звуть, хоч скажи. Нічого не сказала жінка, посміхнулася та й пішла собі… А баба Катя, приготувавши вечерю, повернулася до кімнати. Промінь весняного сонця, що закочується, впав на старовинну ікону, що дісталася їй від прабабусі. Подивилася на обличчя бабуся. Та й завмерла. З ікони їй усміхалася безіменна сусідка.