Минулого грудня, ми з чоловіком сиділи на кухні і пили чай. Тут у кімнату вбігає наша старша дочка Ліза, яка виходила надвір, щоб вигуляти нашого собаку. Обличчя Лізи було блідним, вона одразу почала кричати: -Мамо, тату, там у нас під парканом немовля в коробці лежить! Ми з чоловіком швидко переrлянулись і одразу кинулися надвір, адже було дуже холодно. У нас під парканом справді в коробці виявилося немовля.
Ми одразу занесли його в будинок, роздягли, переодягли його в теплий одяг і зігріли, мій чоловік у цей час встиг зателефонувати до nоліції. Правоохоронці приїхали, зафіксували наявну інформацію, пообіцяли зайнятися пошуком. Весь цей час мала жила у нас, так, це виявилася дівчинка. Місцевість у нас сільська, немає спеціальної перетримки для дітей у таких випадках, тому дитина і залишилася у нас.
За кілька днів ми встигли прив’язатися до неї. Через кілька днів nоліція так само знайшла горі матусю, нею виявилася шістнадцятирічна студентка коледжу, яка заваrітніла від свого однокурсника. Дівчина сама живе в дуже бідній сім’ї, не має можливості утримувати дитину. Після цього ми з чоловіком вирішили вдочерити дівчинку. Вже п’ять років ми щасливі батьки цього маленького дива, не було дня, щоб ми пошкодували про наше рішення.
