Так склалося, що у 16 моєму чоловікові вдома сказали «ну все, збирай речі та з’їжджай». Ось зі школи він сам заробляє і сам собі винаймає квартиру. Коли ми одружилися, виходить теж на зйомну заїхали. Таке ставлення склалося тільки до мого чоловіка. Про старшого такого не скажеш, йому й квартиру подарували на вісімнадцятиріччя, і йому завжди допомагали грошима. Ми, коли вирішили побратися, ви б бачили в якій люті була йօго мати: -Ні копійки на весілля не отримаєш! Знаєте, у чому дивність? Не в тому, що вона так обурювалася, що ми навіть не просили у неї грошей на весілля. Та й потім, ми й не хотіли пишне весілля з величезною кількістю гостей, ні, ми просто розписалися: це було найголовніше.
Після розпису ми ще довго збирали на квартиру. Я зaвагітніла, а за рік у нас нapoдилася наша донечка. Квартира відклалася, неможливо було і збирати, і витрачати одночасно. Два роки я була у декреті, з донечкою сиділа. Потім вийшла на роботу, чоловікові допомогти, квартира була у наших головах. Коли Аріанка пішла до школи, ми звернулися до ріелторів, але вони нам сказали, що за таку суму, яку ми накопичили, ми нічого не знайдемо. Через місяць безрезультативних пошуків мені подзвонила моя старша сестра: -Свєта, тут сусіди з’їжджають, квартиру, виходить, продають. Може приїдете до мене до міста подивіться. Квартира хороша, я там була, вам сподобається.
Ми приїхали, квартира виявилася справді гарна, затишна. Єдине, що нам все одно на неї не вистачало. Ми вирішили звернутися до свекрухи. 30 тисяч вона дала нам у борг, та ще й із відсотками на два місяці. Коли мені дали аванс, ми прийшли віддати свекрусі ці гроші, на сходах ми зустріли її подругу-бабусю Ніну, вона полізла до мого чоловіка з поздоровленнями, я спочатку подумала у них такі стосунки між сусідами. Бабуся стала вітати його з тим, що нарешті його мама пожаліла його і купила йому квартиру. Виявилося, що свекруха розповіла всьому під’їзду, що вона подарувала нам цю квартиру. Молодець свекруха. Ну, а що сказати, не доводити ж протилежне кожному?
