— Який раз переконуюсь, що зі знайомими не можна мати справ, — розповідає Ольга Захарівна. Ольга Захарівна почала ремонт ванної. Плитку покласти покликала Стаса, зятя сусідки Вікторії Семенівни. У чоловіка немає роботи, а у нього троє дітей. Тільки на Вікіну nенсію і живуть. Стас плитку виклав якісно, і жінка оплатила його працю. А наступного дня заходить до неї Вікторія, вся в сльо зах, і каже: «Оленько, ти чому Стасу гроші в руки віддала? Він одразу до друзів побіг. Повернеться без гроша в кишені. А нам дітям їжі купити нема на що. Треба було мені чи Інні віддавати» Стас – майстер на всі руки. Але ледар і транжира.
За копійки працювати не хоче, а великої зарплати йому не дають. Якщо йому десь і вдається підзаробити, все витрачає з друзями. А дружина та діти існують на nенсію свекрухи і той чи інший підробіток, що знайде дружина. Вікторія Семенівна каже: «Нам, з донькою та дітьми рік би ще терпіти. Там маленький до дитсадка піде, а Інна на роботу вийде. Та й я з дітьми допоможу… Через дефіцит грошей Інна зі Стасом регулярно сва ряться, але дочка від нього йти не хоче. «З трьома дітьми я нікому не потрібна» каже.
А ще Ольга Захарівна домовилася зі Стасом, коли давала гроші за ванну, що прийде покласти плитку і в сан вузол. І сусідці це відомо. — Оленько, дуже тебе прошу, не давай Стасові грошей. Віддай Інні. Ну чи мені. Ми хоч м’яса та фруктів дітлахам купимо. — Це що ж виходить, я зі Стасом обговорила всі справи, він все зробив у термін і якісно, прийшов за грошима, а я йому: «Гроші отримаєш у дружини.» То що? – обу рюється Ольга Захарівна. – Аб сурд! Я Вікторії так і відповіла: «Мені плитку Стас кладе, а не ти і не твоя дочка. Тож і гонорар я виплачу йому. А там самі вирішуйте».
