До декрету у нас з чоловіком були чітко розділені обов’язки по дому. Хто раніше приходив з роботи, той і купував продукти. З іншими обов’язками по дому було все так само. Свекруху, звичайно, такі порядки не влаштовували. Вона наполягала на тому, щоб все робила я, адже, за її словами, жінка повинна поєднувати обов’язки по дому і роботу, а чоловік, тобто її синочок, і так вимотується на роботі, йому ці домашні клопоти строго протипоказані. Чоловік завжди захищав мене в цих питаннях. Кожен раз, коли його мати відкривала тему розділу обов’язків у нашому домі, він відповідав: — Мам, моя дружина працює рівно стільки ж, скільки і я. ми обидва дорослі люди і цілком здатні піклуватися про себе самі. Не бачу сенсу залишати все по дому дружині. Вони завжди говорили не в моїй присутності, але так, щоб я почула. Іноді мені хотілося влетіти в кімнату з криками,
щоб свекруха відстала від мене, але потім я заспокоювала себе, адже чоловік завжди вставав на мій захист. Після народження нашого сина все колосально змінилося. Мені подруги розповідали, що після народження дитини чоловіки стають нестерпними, але я була спокійна, адже наші правила вдома сильно мене обнадіювали. Ох, як же я помилялася… Чоловік в перший час неохоче, але все ж сидів з сином після роботи, щоб я змогла приготувати вечерю і збігати в душ. А потім він почав нити, що втомлюється на роботі і сил на дитину не залишається. В один момент він почав шукати постійні відмовки, щоб відбитися від допомоги мені. То він хворів і залишався у мами, щоб нас не заразити, то затримувався на роботі, повертався пізно і відразу лягав спати, то ще щось. Я кожен день просила його подивитися за сином, щоб я хоча б душ прийняла, але він постійно відмахувався.
Коли я в черговий раз попросила чоловіка про допомогу, він почав кричати на мене: — Ти і так весь день сидиш вдома, а я з ніг валюся. Я не розумію, чим ти взагалі займаєшся весь день. Все що я бачу-гори брудного посуду, не випрасуваного одягу і розкиданих речей. — Я не встигаю. Я б з радістю помінялася з тобою місцями. Ти не уявляєш, як складно доводиться з дитиною і домашніми справами, — намагалася пояснити я чоловікові, але у мене, судячи з усього, не виходило. — Дружини всіх моїх друзів встигають, а ти у мене така особлива мадам. Чого ти там не встигаєш? У будинку нічого протягом дня не змінюється. Йду на роботу-бардак, повертаюся — так само. Мені було страшенно прикро, адже він і сам знає, що наш син, можливо, сама примхлива дитина на світі. Я укладаю його, біжу на кухню готувати обід, але не встигаю я і каструлю дістати, як він знову прокидається і кричить на все горло.
