Ми маємо сина. Донедавна ми жили мирно, спокійно, але одного разу все змінилося. Якось увечері наш син заявив, що має дівчину і вони збираються одружитися. Ми не прийняли серйозно заяву сина. Він сказав, що вони зустрічаються півроку і вирішили бути разом. Моєму синові 24 роки, а їй 21. Якщо любите один одного, радійте, живіть на втіху. Ми стали його вмовляти не поспішати, але він твердо вирішив одружитися. Його дівчина приїхала до столиці вчитися, заодно вдало вийти заміж. Це очевидно. Коли син познайомив нас з нею, вона мені відразу не сподобалася: у неї хитpi очі, та ще зарозуміла, самозакохана, нічого собою не уявляє.
Її мати теж мені не сподобалася. При першій же зустрічі стала питати про зарплату, дачу, машину, чи є брат чи сестра. Я поділилася своїми побоюваннями із сином, але син сказав, що не збирається відкладати весілля, що все вже вирішено. Молоді пішли до РАГСу. Ми з чоловіком подарували круглу суму. Вони поїхали у весільну подорож. Після цього вони стали жити в квартирі мого сина, яка дісталася йому від бабусі. Майже шість місяців вони жили мирно і спокійно, але одного разу син прийшов до нас і заявив, що хоче продати свою квартиру, щоб купити трикімнатну.
Ми з батьком стали його вмовляти кинути цю думку. Ми просили не робити цього: у наш час дуже важко придбати нерухомість. А коли дізналася, що він хоче нову квартиру оформити на жінку – все стало зрозуміло. Мій син ոօсварився з нами, і ми образилися, вирішили не втручатися. Моя xитpa невістка переконала чоловіка продати його квартиру, купити нову та оформити на її ім’я. Мій наївний син так і вчинив. Тепер він лишився ні з чим. Після того, як він оформив нову квартиру на дружину, вона подала на розлучення. Тепер син звинувачує у всьому нас. У чому ж ми завинили?
