Свекруха наполягала на тому, щоб онучку відправили до школи поруч із її домом, але коли молоді розкусили її хиртий план, вже було пізно

ПОЛИТИКА

Вперше, у перший клас – справа неабияка, тому мама з татом цілий рік обирали мені школу. І щоб близько від дому було, і вчителі добрі. Папа вважає, що мама надто переймається і це не nроблема селянського масштабу. Звичайно, не селянського, ми ж у місті живемо. Але я теж хвилююся і навіть трохи бо юся. От якби з Танею разом… Таня живе у сусідньому під’їзді. Ми з нею і в пісочниці разом грали, і в садку в одній групі, і взагалі, вона моя подружка. — А можна піти в ту саму школу, що й Таня, — спитала я маму. — Не знаю, Кошеня, ми подумаємо. Бабуся твоя дуже хоче, щоб ти вступила до школи поряд із її домом, а це далеко, тож Таню туди навряд чи віддадуть.

— А навіщо мене туди віддавати? — Бабуся хви люється за тебе, вважає, що ти поки що маленька, щоб весь день залишатися одною. А з тієї школи вона тебе забиратиме. Потім разом пообідаєте, пограєте, уроки можете зробити, доки ми будемо на роботі. Як ти вважаєш? — Я тепер з нею житиму? — Ні звичайно. Увечері ми тебе забиратимемо. Нам це не дуже зручно, зате весь день будеш під наглядом. Так і вирішили. Мені купили дуже гарний ранець, з однорогом, купу зошитів, альбомів, ручок та олівців і ще дуже багато всього, від чого дух захоплює. А вчора я познайомилася зі своєю першою вчителькою. Вона така гарна, висока та весела. Мені вже не терпиться, але чекати залишилося недовго.

За тиждень буде перше вересня! Але сьогодні зателефонувала бабуся і сказала, що в неї якась страաна хво роба, її й ноги не тримають, і руки слабкі, і голова бо лить. Тато перелякався, збирався відвезти її на обсте ження, але бабуся не захотіла. Бої ться, мабуть, ліkарів. А мама сказала, що бабуся просто передумала зі мною поратися. — Щоб твоя мати відмовилася піти до ліkаря… Ти ж знаєш, як вона про себе дбає. Я не розумію, навіщо їй взагалі треба було встрявати? Адже ми на її допомогу і не розраховували. І що нам робити тепер? — Спробуємо перевести дитину до іншої школи, ближче. — Це нереально, ти ж знаєш. Нам тепер як мінімум до кінця року розхльобувати цю кашу. І я не уявляю, як… Вони kричали та сва рилися, а я сиділа з ранцем у кутку і мені було дуже сум но.