Два роки тому мій син розлу чився із дружиною. Спочатку моя невістка не хотіла спілкуватися зі мною. Як жінка я її розумію, адже дуже прикро, коли тебе покидають. Колись мій чоловік теж поkинув мене, і я знаю, який душевний біль відчуває жінка у цей момент. Але через деякий час вона дозволила мені бачитися з онуками. Мого сина не цікавили власні діти, він nлатив алі менти та вважав, що це його єдиний обов’язок перед дітьми. Я почала часто приходити до них, завжди дарувала подарунки. Після народження другої дитини, мій син поkинув дружину. Потім ми дізналися, що він знайшов собі іншу жінку. Дружина подала на розлу чення.
Невістка часто просила мене сидіти з дітьми. Ми з нею ладнали, хоча іноді вона дорікала мені, що я неправильно виховала сина. Я мовчала, не хотіла псувати з нею стосунки. Діти пов’язували нас, крім того, я її дуже любила: вона добра людина, прекрасна мати. З дітьми вона залишилася у двокімнатній квартирі, де мешкали з чоловіком. Квартира належала мені, я подарувала їм її як весільний подарунок. Після розлу чення вона з мого дозволу продала двокімнатну квартиру і купила однокімнатну. Я завжди допомагала грошима, вона постійно відмовлялася; та я казала, що це для онуків. Якось я дізналася, що в її житті з’явився чоловік.
Це мене розлютило. Адже вона мати, як вона може так вчинити? Вирішила поговорити з нею. Вона підтвердила і додала, що все серйозно. Я була в աоці, сказала їй, що не можна так діяти з дітьми, вона повинна думати про них, а не про себе. А вона мені різко відповіла: “А ваш син думав про дітей, коли кинув нас і пішов до іншої? Не втручайтесь у моє життя”. Після цієї розмови я зрозуміла, що справді не маю права втручатися у її життя. Вона ж не дружина мого сина. Я маю мовчати заради онуків. Як жінка, я її розумію, але як бабуся онуків – ні.
