Моя дочка має хлопця, вони спілкуються вже два роки. 3 місяці тому моя донька заявила, що вони з обранцем вирішили жити разом. Вона на останньому курсі вже влаштувалася на роботу і могла виходити заміж. Мене непокоїло інше. Вона не вміє готувати, ніколи не займалася будинком. Вона мене запевнила, що все буде гаразд. Її наречений на 6 років старший за неї, він працює, добре заробляє. Він із заможної родини. Проти нього нічого не мала. Він любить мою дочку, дуже серйозна людина. Вони стали жити на орендованій квартирі. Коли я приїхала до них у гості, то дуже здивувалася.
У них не було ні постільної білизни, ні рушника, словом – нічого, крім двох тарілок та виделок. Я не могла подумати, що вони житимуть у порожній квартирі. Увечері, коли повернулася додому, зібрала для них все необхідне та попросила доньку приїхати та забрати. Я поклала постільну білизну, посуд, кухонне приладдя, нові рушники, новий плед. Грошами не могла допомогти: у мене середня зарплата, яка ледве вистачає на комуналки та продукти. За 10 днів прийшла до них, у них нічого не змінилося. Я вирішила зателефонувати та поговорити з матір’ю зятя. Я їй сказала, що молодим треба допомагати, у будинку, в якому живуть діти, нічого немає, я сама не зможу все їм забезпечити.
У відповідь вона мені сказала, що наречена повинна приносити посаг – і це мої проблеми. Вона виростила сина, дала гарну освіту, влаштувала його на роботу. Тепер він добре заробляє та забезпечує дружину. А я видала заміж дочку із голим задом. Я розлютилася, адже просто хотіла допомогти дітям. Я їй нагадала, що наші діти поки що не одружилися, вони просто живуть під одним дахом. Може, через деякий час вони розлучаться. Зараз ні про яке посаг не може бути й мови. Наступного дня моя донька зателефонувала і посварилася зі мною, мовляв, навіщо полізла не на свою справу?
