Вітя зібрав речі та переїхав до нової коханої. Він залишив сина, якому тоді було лише 9, та дружину, до якої він охолодів. Заміною була розлучена жінка із донькою, якій було чотири роки. Дівчинка покохала Вітю і незабаром стала називати його татом. Вітя теж полюбив її, але більше любив свого сина. — Синку, — сказав він перед відходом, — ми з твоєю мамою розлучаємося. Але я твій тато, нічого не може це змінити. — Тоді візьми мене із собою, будь ласка. — Ти маєш залишитися з мамою. Але не хвилюйся, нічого не зміниться. Ми будемо телефонувати один одному, підемо разом веселитися, поїдемо до бабусі на дачу, як раніше. Але з вами я не житиму. Ти уяви, що я на роботі, і все буде гаразд. Але син продовжував просити взяти його із собою. Вітя вирішив поговорити із новою дружиною, але та різко відмовила. -Він не моя дитина.
Хай мати займеться ним. І щоб цю тему більше не порушував. Віте стало прикро. Він не хотів залишати сина, але й нову сім’ю не міг руйнувати. Тому багато уваги та часу приділяв хлопчику, щоб компенсувати свою відсутність. Добре, до цього нова дружина не чіпала. Але ось колишня дружина почала псувати їм стосунки. Їй не подобалося те, що син так пов’язаний з батьком і такі близькі стосунки. Вона розповідала дитині якусь нісенітницю і налаштовувала її проти батька. Звичайно, їхні стосунки почалися псуватися, оскільки між ними виникали конфлікти. Син поступово перестав спілкуватися з Вітею. Він дзвонив йому, писав, але син ігнорував. Він перестав вчитися, зв’язався з поганою компанією і пропадав цілими днями. А коли мати привела додому іншого чоловіка і заявила, що вагітна, дитина взагалі була в жаху.
Вітя намагався пояснити синові, що це нормально, коли дорослі люди створюють нову сім’ю, але відмовлявся розуміти. Колишня дружина перестала звертати на сина уваги. Чим він займався, де і з ким він був – її не хвилювало. Вітя тоді усвідомив, що життя і майбутнє його сина залежить тільки від нього, і що він має швидко вжити заходів. Він дзвонив синові сто разів, але той не брав слухавку. Зрештою, гудки перервалися голосом сина. — Так, тату. Ти дзвонив? — Та синку. Як добре, що ти взяв люльку. Що скажеш, якщо ми почнемо жити разом, лише вдвох? — Тату, я згоден. Ура! Як довго я цього чекав. Вітя винайняв квартиру, повідомив нової дружини, що переїжджає – і пішов жити із сином. Він заснував свою компанію, став успішним бізнесменом, вивчив сина, купив будинок. Вони із сином щасливі. Вітя усвідомив, що головна цінність у його житті – це діти.
