Я навчалася у коледжі та зустрічалася з однокурсником. Вийшло так, що я заваrітніла, хоча ми завжди були обережні в цій справі. Але я боялася сказати про це моїй мамі. Він одразу запропонувати, щоб ми знайшли собі житло. І коли все владнається — розповісти мамі, а не шокувати її відразу. Шукали ми більше тижня, але гідного житла знайти не змогли. Складно у маленькому місті підібрати з нормальними умовами квартиру. І ось нам на щастя, його мама запропонувала жити в її квартирі, яка раніше належала її матері, яка давно вже пішла в інший світ.
Ми, звісно, зраділи, адже так могли б заощадити. Утримувати дитину на одну зарплату було б складно, та ще й оренду платити… Вранці ми навчалися, а потім чоловік працював до 10-ї вечора. Квартира у нас була дуже старенька, все підлягало ремонту. Труби старі, протікали, проводка часто виходила з ладу, кухня в коաмарному стані і все старе, треба було б списати, але ми не могли собі дозволити зайві витрати. І ось одного дня приїхала до нас свекруха. Дивлюся, а вона з валізою.
Каже, вирішила з нами пожити, адже кімнат дві, всім місця вистачить, а своє житло квартирантам здала. І мені довелося змиритися, адже квартира-то їй належить. Вона була нестерпною: без стуку вдиралася до нас у кімнату о 6 ранку і репетувала: — Ленааааа… А де моя кава? І ще хочу млинці!! Найnрикріше те, що для чоловіка це було нормально. А я була там, як попелюшка. Але через два місяці мене не вистачило на все це. Пішла та нажалилася мамі. Вона мене зрозуміла і зараз готова прийняти до себе. Як же мені бути?
