Пару днів тому зустріла однокласницю. Вона котила коляску з малятком і була занурена в свої думки. Якби я її не гукнула, так і пройшла б повз, не помітивши. Розговорилися. Я поцікавилася її думами. У відповідь почула її розповідь про сімейні стосунки. Далі з її слів. «Я вийшла заміж по любові. І зараз продовжую любити чоловіка так само гаряче, як і до одруження. Він мене теж любив. На руках носив. З народженням дочки все змінилося. Чоловік виявився не готовий до появи маленького члена сім’ї. Так як він заробляє вдома віддалено через Інтернет, то постійне відволікання на дитину йому заважало. І стало дратувати.
Природно, на мені лежала переважна більшість турбот по догляду за дитиною. Але і чоловікові не вдавалося ухилятися від батьківських обов’язків. Так як я перебуваю в декретній відпустці, то добробут нашої сім’ї залежить від заробітків чоловіка. А успішність роботи залежить від його сконцентрованості. Тому, з часом, всі турботи про дитину лягли на мене. Але і це не задовольнило чоловіка. В однокімнатній квартирі, хочеш не хочеш, а відволікаєшся на ті чи інші звуки, пов’язані з малятком. То дівчинка вирішить поговорити з татом, то я спілкуюся з малятком.
Тоді чоловік зажадав, щоб я вийшла на роботу, а дівчинку відвозила до бабусь. Я намагалася йому втлумачити, що бабусі не зможуть забезпечити нашій дочці гідний догляд, що дівчинка ще дуже мала, щоб розділяти її від батьків. Тоді він став просувати інші ідеї. Додумався до цілодобових ясел. Щоб уламати мене, перестав давати гроші. Сам купує те, що вважає за необхідне. Вдома знаходиться я вже просто не можу. Ось і ходжу броджу з дитиною по алеях та парках. І по дитячих майданчиках. Не знаю, що робити. Як переконати чоловіка. Розлу читися з ним? Так адже я його люблю. А він тільки й думає, що про свої заробітки».
