У нас з чоловіком двоє дітей. Старшому 3 роки, а молодшому — всього 5 місяців. Чоловік працює, а я дивлюся за малюками, займаюся будинком. Мені доводиться не легко. Одна ледве справляюся і доnомогу би не завадила. Після роботи чоловік сидить за комп’ютером. Його звідти неможливо отогнати. Грає весь вечір, не звертаючи уваги на мене і дітей. А я розриваюся між будинком і дітьми. Готую, перу, мию посуд, дивлюся за старшим і одночасно заспокоюю молодшого. Жа хливо важко. А коли сидить поруч чоловік і грає в дурнуваті ігри — це взагалі бісить.
Як можна так ставитися до сім’ї? Коли я прошу про доnомогу, він каже, що втомився після роботи і йому потрібно відпочити. А мені, вибачте, відпочивати зовсім не можна? Я ж теж людина, а не робот — і мені теж потрібен перерив. Хоча б спокійно чашку кави попити, але йому на це наплювати. Це тривало занадто довго, і я не витримала. Після прогулянки з дітьми, коли вдома все було шкереберть, діти nлакали, кричали, я не знала, з чого почати і як зробити, він спокійно грав у свої ігри і ніби не помічав нас.
Я нарешті-то висловилася і попросила його або змінити своє ставлення, або піти. Він зібрав речі і пішов, залишивши мене з двома дітьми в орендованій квартирі. Я була в աоці. Проходили дні, а від нього ні звісточки. Я подзвонила свекрусі і дізналася, що він оселився у друга, і ще я з’ясувала, що вин на сама. Він же працював і забезпечував мене… Що мені ще було треба від нього? Я в розгубленості. За квартиру скоро nлатити. Дітей треба годувати, одягати, а я не працюю. Як бути?
