Я виїхала з рідного міста відразу після навчання, поїхала в столицю за кращим життям. Там і зустріла свого чоловіка. Додому я приїжджала раніше часто, тільки от батьки далеко живуть довго до них добиратися. А потім я заваrітніла, так що мої поїздки додому відклалися на невизначений час. Тільки першій дитині виповнилося два роки, як я заваrітніла другою. Виходить у загальній складності я не була вдома близько 4 років. Мої батьки в реальності ще не бачили своїх онуків. Єдине що ми спілкуємося з ними по відеозв’язку і відправляємо фотографії. І ось мама все заладила, що мені потрібно обов’язково з дітьми приїхати.
Але з немовлям, а потім вже з новонародженим подорожувати в таку далечінь було б важко, тому я чекала, поки діти трохи підростуть. І ось зараз настав вдалий момент, обидві дитини вже ходять, вони у мене слухняні, так що можна їхати. Мама так сильно була рада, що ми приїдемо. Але коли я зайшла додому, то мою маму вистачило буквально на півгодинки. Вона реально півгодини повозилась з онуками, а потім у мене склалося враження, що їй вже нудно. Але може це із-за поїздки, ми всі втомилися, тому я не надала особливого значення.
Але наступні дні довели мені зворотне. Мама постійно ходила з незадоволеним обличчям. Їй не подобалося, що у молодшого постійно слина з рота, що він коли їсть, то залишає багато крихт. Їй не подобалося, що старша дитина дуже активна і багато бігає, хоча це норма в її віці. Її дратувало те, що діти голосно розмовляють і голосно сміються, хоча всі бабусі, навпаки, радіють тому, що онуки поруч і вони щасливі. Через пару днів у батьків мені захотілося назад додому. Але я взяла квитки на місяць, навіть не уявляю, як я переживу тут ще три тижні з незадоволеною бабусею.
