Федір повідомив мамі, що буде свідком на весіллі друга, але тоді він ще не знав, що його очікує на тому самому весіллі

ПОЛИТИКА

Лідія Михайлівна чекала сина, сидячи за столом. Він повинен був повернутися з хвилини на хвилину. Федір був відмінним хлопцем. Він кілька місяців назад ще працював у місті, накопичив грошей і повернувся в рідне село. Вирішив не витрачати гроші даремно, а купити трактор – вкластися в майбутнє, так би мовити. Хлопець і заробляв добре, і виглядав привабливо, і відрізнявся розумом, і манерами, але все ж не виходило у нього з протилежною статтю. За столом мати поставила сину питання з тонким натяком: — А ти знав, твій друг, Саша, одружується через місяць. — Знаю, я буду свідком, — Федір наминав мамині пиріжки за обидві щоки. — Синку, а ти… ти не замислюєшся про дружину? Я ж так не встигну з онуками поняньчитися…

— Мам, думаєш, я не хочу? Дівчат фальшивих багато в наш час. Складно зрозуміти відразу, дівчина гідна, або фальшива. — Та годі тобі… сказав так сказав. Головне, щоб вона господарською була. — Мені господарська не потрібна, мені потрібна така, щоб… ось в РАГС погодилася б на тракторі їхати. Щоб вона не ганялася за порожньою пишністю. Розумієш, мамо? – очі Федіра навіть заблищали. Лідія Михайлівна розвела руками. Федір нічого від весілля не очікував. Він знав, що подружкою нереченої буде міська фіфа, і думав, вони навіть не подружаться. До речі, в якості весільного подарунка Федір вибрав пральну машину, ну, щоб міські гості не взяли його за якогось селюка. До речі про гостей.

Федір з Лізою, так звали подругу нареченої, відразу сподобалися один одному. Вони розговорилися на весіллі, Ліза здалася хлопцю дуже цікавою і розумною дівчиною. Після весілля Ліза залишилася у родичів на тиждень. Вони з Федьою кожен день бачились біля річки, гуляли разом, і тільки ввечері розходилися по домівках. Ось, настав час від’їзду Лізи. Федір ходив сам не свій, на ньому не було обличчя, і його мати це помітила. — Якщо ти її любиш, і точно знаєш, що ви підходите один одному – потрібно зробити їй пропозицію, сину. Федір довго ламався. Він боявся відмови, але все ж нарвав квітів по дорозі і пішов до річки – на (як він думав) останню зустріч з Лізою. — Ліза, ти станеш моєю дружиною? – запитав він з явним острахом в очах.

— Як там порядні дівчата говорять? – посміхнулася Ліза, — я подумаю? А хоча, знаєш, я не хочу думати, адже я тебе люблю і бою ся втра тити. Я згодна! З цими словами Ліза кинулася в обійми коханого. — А ти не боїшся сільського життя? Поїдемо в РАГС на тракторі? — Хоч на курях верхи! Я люблю сільське життя. Мені некомфортно в місті, якщо чесно. Давно хотіла сюди переїхати… Вже через місяць молоді зіграли таке весілля, про яке говорили ще довго. Лідія Михайлівна досі не може натішитися вибору сина!