В 11 років я потрапила в дитбудинок. Мене туди здала моя мати, але я її не звинувачую і, навіть розумію: батько нас покинув, коли мама була на 7-му місяці ваrітності. Він тільки до 7-го місяця зрозумів, що він не готовий до такої відповідальності. Мама до 11 років виховувала мене сама, але і розуміла, що вона не в силах забезпечити мені гарне майбутнє, адже сама заробляла копійки, а родичів у неї не було. Дівчинку напередодні підліткового життя ніхто удо черяти не хотів. Молоді без дітні пари вибирали немовлят, а я, змирившись зі своєю долею, чекала повноліття. Коли мені виповнилося 18, на мене переоформили 3-кімнатну квартиру мами.
Розуміння, що у нас з мамою немає нікого, крім нас самих, дало мені відмінний стимул кожен день робити маленькі кроки до життя своєї мрії. Я вступила в універ, стала старостою і подружилася з головним хуліrаном нашого курсу. Ну, самі розумієте, я його постійно захищала, а коли я виступила на його захист перед деканом, який хотів відсторонити його від занять, він запросив мене на каву після пар, і в той день ми почали зустрічатися. Через рік ми одружилися. Все б нічого, але свекруха… вона не дає мені спокою. Мати мого чоловіка вирішила, що раз я з дитбу динку, то можна поїздити на мені, як захочеться. Вона не врахувала одного: я вміла давати відсіч.
Коли мами не ста ло, я вирішила повністю оновити нашу трійку, і поки в нашому будинку йшов ремонт, ми з чоловіком знімали квартиру. Свекруха зі свекром та їх донькою (а колись і з моїм чоловіком) жили в однушке. Я досі не розумію, як, але ось так все було. Під час одного сімейного збору свекруха поділилася своєю геніальною ідеєю: — Зараз ремонт закінчиться, ми переїдемо в твою троячку, а ви з моїм сином – сюди. Так всім буде зручніше. — А нічого, що це мій дім і я маю право сама вирішувати, кому в ньому жити. У цьому списку вашого імені немає і в найближчому майбутньому не буде. Свекруха сkазилася, почала kричати, але мене її слова не зачіпали. Головне – мій чоловік мене любить і ніколи не захищає ні мене, ні свою маму під час таких сва рок.
