Вадим в цілому був добрим мужиком. Ну, або йому так здавалося. Тільки ось ця доброта ніяк не виявлялася у відносинах з його дружиною, Ярославою. Рося була жа x ливою жінкою, як Вадим називав її – збитковою. А все чому? Вона не могла мати дітей, була неповноцінною. Ось, треба ж було Вадиму, такій золотій людині зустріти бракований товар: жінку без регенеративних функцій… Час минав, Вадим від безвиході запив… і все через Росю. Він навіть руку на дружину піднімав регулярно. Але ж вона ж заслуговувала!
Одного разу добре серце Вадима не витримало: він виставив дружину за двері з речами. Навіщо вона така потрібна була Вадиму? З тих пір пройшло багато років. Гуляючи по міському парку, Вадим раптом зустрів Росю. Вона була не одна. Колишня дружина Вадима стояла перед кіоском з коляскою з близнюками. Вона явно когось чекала. — Твої, чи що? — запитав Вадим, не підібравши нічого кращого. — Мої , — від неприємної зустрічі Рося змінилася в обличчі, — до речі, виявилося, у мене зі здоров’ям усе гаразд. Ну, ти, напевно, бачиш доказ.
— Здрастуйте, — сказав чоловік атлетичної статури, обнявши Росю за талію , — все добре? — запитав він дружину. — Все відмінно! Рося уткнулася в груди чоловіка, і вони разом пройшли до їх імпортного позашляховика, поки старезний Вадим стояв і дивився їм у слід. — Це що, значить, якщо з нею все добре, значить, проблема в мені, чи що? — думав Вадим, — та ні, маячня якась. Це вона була жа х ливою дружиною, раз не завагітніла від мене. На жаль, деяких людей життя нічому не вчить.
