Женя була не такою, як усі. Вона любила доглядати чоловіка: готувати йому сніданки щоранку, вставши заради цього на годину раніше, їй подобалося забиратися в будинку, щоб і порошинки ніде не було, вона вміла правильно любити, вона любила чоловіка і своє життя. Оля працювала з вівторка до суботи на друкарні. Одного суботнього ранку вона встала, як завжди, раніше, але чоловіка будити, звичайно ж, не ста ла, адже у нього був вихідний. Як тільки дружина пішла, Вадим чомусь теж прокинувся, хоч він любив поспати до обіду у вихідні. Аромат свіжих сирників не дав йому довго валятися в ліжку. Чоловік пішов на кухню, де на столі вже чекали його улюблені джеми, сирники, мед, кип’ячена вода та розчинна кава. Вадим був у захваті від дружини. Таке в житті буває рідко, коли подружжя згодом зберігає ніжні почуття одне до одного. У випадку Вадима з Женею було саме так.
Вони любили один одного, як підлітки, що тільки зустріли своє перше кохання. Поки Вадим стояв з усмішкою на обличчі і чекав, коли ж подзвонить Женя, як вона робила щодня, щоб дізнатися, чи поснідав чоловік і сказати, що вона вже на роботі. Дружина не дзвонила, але подзвонила дочка і з тремтячим голосом сказала: — Мами… не… ста ло. Зять узяв телефон із рук дочки Вадима і сказав йому те, що він досі не може прийняти. Усі дев’ять днів до поминоk Вадим намагався усвідомити, що відбувається, але не виходило. Навіть побачивши свою kохану в дерев’яній коробці, Вадим все ще не приймав той факт, що більше її не побачить. Ще недавно Женя говорила, що в неї з’явилися зморшки на куточку очей, а Вадим жартував, мовляв, ще рано, ось підеш одного разу на роботу молодухою, а повернешся бабусею. Справа в тому, що їхня дочка була на 5-му місяці ваrітності, коли сталося нещастя.
Вадим не дозволяв дочці допомогати йому з будинком. Брудна білизна вже не трималася на горі брудного одягу біля пральної машинки. А шкарпетки… Вадим ніколи не замислювався, звідки беруться чисті пари шкарпеток у його шафці. Вони там завжди були, Вадим, навіть не дивлячись, їх діставав щоранку з шафки, а тут… Слова колег і рідних ніяк чоловікові не допомагали, але, сівши поруч із пральною машинкою, діставши звідти халат дружини, він вдихнув її аромат, який не змінювався, навіть коли Женя міняла парфуми, і згадав слова доньки, що треба дати волю своїм емоціям, оnлакувати щоб стало легше. Довго Вадим сидів обійнявшись з халатом. Усвідомлення того, що скоро і аромат вивітриться, з’їдало Вадима зсередини. Він nлакав довго, голосно, він не nлакав, а скоріше вив, адже того нещасного дня він втратив найдорожче, що в нього коли-небудь було.
